Японці виявили аномалії на темній стороні Місяця

Топографічна карта, авторами якої стали Хіроші Аракі із Національної астрономічної обсерваторії Японії і його колеги з Японії, США та Німеччини, перша серед подібних, оскільки описує поверхню супутника від полюса до полюса як на видимій стороні Місяця, так і на тіньовій її частині. Карту із роздільною здатністю у 15 кілометрів було складено за допомогою двох субзондів - Окіна і Оуна.

Крім того, одній із груп вчених на чолі з Норіюкі Намікі з Університету Кіушу стали відомі нові подробиці історії зіткнень Місяця з великими і малими небесними тілами. За словами експертів, у період активного вулканізму крім кратерів ці зіткнення залишили сліди і під поверхнею Місяця. Розглядати їх стало можливо тільки при дослідженні структури її гравітаційного поля.

Вчені також з'ясували, що найбільш висока точка Місяця знаходиться на краю кратера Дирихле-Джексона поблизу екватора і височіє над іншою поверхнею на 11 кілометрів. Найбільш глибока западина на Місяці - дно кратера Антоніаді поблизу південного полюса, яке утоплено на дев'ять кілометрів углиб місячної поверхні.

Водночас, АКАР і його колеги змогли визначити жорсткість місячної поверхні, яку протягом мільйонів років бомбардували комети, астероїди та метеорити. Група Намікі, у свою чергу, виявила на тіньовий стороні Місяця негативні гравітаційні аномалії у формі кілець. Вони можуть бути кратерами, які заповнено вулканічними базальтами, або застиглими мантійними породами, які піднято в результаті зіткнення до поверхні, вважають вчені.

Як і група Аракі, Намікі і колеги заявляють про більшу твердість тіньової сторони у порівнянні із відносно м'якою видимою. На думку вчених, таку різницю у властивостях видимої та тіньової сторін Місяця можна пояснити більш холодними умовами, при яких формувалися кратери.