Lenta.ru: Символ незалежності
Субмарину передано українцям у 1997 році. За цей час її неодноразово "ремонтували", "продавали" і "обробляли на металобрухт", але фактично доля корабля досі залишається незрозумілою. Нещодавно човен переведено від причалу 13-го судноремонтного заводу ВМФ Росії і поставлено в плавучий док для ремонту. Через півтора місяці екіпаж планує розпочати завантаження акумуляторних батарей і проведення швартовних випробувань.
Незважаючи на черговий рішучий намір українського військового відомства реанімувати свій єдиний підводний човен, упевненості в тому, що це дійсно вдасться зробити, поки що немає. За словами джерела "Ленты.ру" в українських військових ЗМІ, моряки налаштовані оптимістично, але завершення ремонту можливе лише за умови належного і своєчасного фінансування всіх робіт. Водночас, у військового відомства поки ледь вистачає грошей навіть на харчування військовослужбовців, а військове містечко, в якому живе екіпаж субмарини, періодично відключають від електроенергії, незважаючи на заборону Президента країни.
У лютому 2003 року, напередодні Дня захисника Вітчизни, субмарину, яка стояла на приколі в Балаклаві, урочисто спустили на воду після зовнішнього ремонту корпусу. На той момент, за оцінками фахівців, її можна було б експлуатувати ще близько 15 років. Українські військові планували завершити ремонтні роботи в тому ж році, а влітку, після закінчення ходових випробувань, субмарина повинна була відправитися на перші маневри. Але реалізувати ці плани не вдалося.
Раніше, за даними українського видання Час, Україна придбала в Греції акумуляторні батареї для свого човна. Поставити ці комплектуючі також пропонувала Росія. Причому вдвічі дешевше, хоча такий варіант Київ чомусь не влаштував. У підсумку, як уточнює джерело, у грецьких батарей виявилися не ті клеми.
Позиція колишнього керівництва Міністерства оборони України стосовно долі Запоріжжя кардинально відрізнялася від намірів нинішнього. У 2006 році глава оборонного відомства країни Анатолій Гриценко заявив, що підводний човен не має перспектив у складі військово-морських сил України та його слід продати, пустивши виручені гроші на розвиток збройних сил. На той момент, за повідомленнями ЗМІ, "повільне" відновлення субмарини тривало вже близько восьми років, а завершенню цього процесу заважали фінансові труднощі.
Ціна човна становила б приблизно 50-70 мільйонів доларів. Його могли запропонувати країнам третього світу, що мають потребу в оновленні своїх ВМС, або навіть продати в приватні руки для використання в якості плавучого музею або ресторану
За повідомленнями друку, ціна човна становила б приблизно 50-70 мільйонів доларів. Його могли запропонувати країнам третього світу, що мають потребу в оновленні своїх ВМС, або навіть продати в приватні руки для використання в якості плавучого музею чи ресторану. Подібна практика для українського флоту на той момент вже була не новою. Причому, нерідко в ремонт кораблів вкладалися значні кошти, а потім вони продавалися іноземним покупцям буквально за копійки.
Так, одним із перших в 1998 році після докового ремонту було продано на металобрухт фрегат Миколаїв. Відремонтованим танкером Макіївка українці поступилися іноземній компанії за ціну приблизно у 10 разів меншу від реальної ринкової вартості. За символічну вартість пішло з молотка і судно комплексного постачання Керч. Деякі кораблі ВМС України відправлено після ремонту на утилізацію.
Але Гриценко довести "шляхетну" справу до кінця не встиг, і в результаті субмарина хоча б залишилася в складі українського флоту. Зате Юрій Єхануров, який змінив його, вирішив впритул зайнятися відновленням військово-морських сил країни, хоча деякі його ідеї і донині викликають сумніви через певні нелогічні, а також традиційні перебої з фінансуванням. Досить згадати, що керівництво українського військового відомства недавно вже було змушене вибачатися перед своїми виробниками за прострочення оплати. Останнім часом ситуація в цій сфері не особливо покращилася.
Серед основних прожектів Єханурова, від яких він поки офіційно не відмовився, будівництво власних кораблів класу "корвет", а також намір випросити у США фрегат класу Oliver Perry, який був у вжитку. Останній проект також виглядає дещо авантюрним: самі американці свого часу визнали конструкцію цих кораблів не зовсім вдалою, і до того ж на їх модернізацію потрібні значні кошти.
Серед основних прожектів Єханурова, від яких він поки офіційно не відмовився, будівництво власних кораблів класу "корвет", а також намір випросити у США фрегат класу Oliver Perry, який був у вжитку
Відновлення Запоріжжя, на який, за даними на 2008 рік, потрібно близько 2,4 мільйона доларів, виглядає куди більш реалістично, хоча доцільність цього рішення також викликає сумніви. На думку деяких фахівців, морально і технічно застарілий підводний човен не зможе виходити в світовий океан і може використовуватися лише для тренувального занурення на глибину до 80 метрів.
Але є й інші думки стосовно цього. У 2006 році командувач українським флотом Володимир Безкаравайний, який займав негативну позицію щодо намірів продати Запоріжжя, заявив, що "технічна відповідність цієї субмарини на сучасному етапі залишається досить суттєвою щодо тих завдань, які можуть покласти на цей човен". Він також підкреслив, що човни, аналогічні Запоріжжю і навіть старші, досі входять як до складу ВМФ Росії, так і інших країн, зокрема Туреччини та Польщі.
Водночас, деякі ЗМІ називають Запоріжжя чи не найстаршим підводним човном в СНД. Субмарину проекту 641 було спущено на воду 29 травня 1970 року, а 6 листопада 1970 року вона увійшла до складу Північного флоту під позначенням Б-435. За 20 років служби в складі радянського флоту субмарина здійснила 14 далеких походів, включаючи візит в Гавану в 1971 році, а також відвідування Тунісу у 1977 році.
Влітку 1990 року внутрішніми водними шляхами підводний човен було переведено в Чорне море, й він увійшов до складу Чорноморського флоту. Після передачі субмарини українській стороні вона отримала назву Запоріжжя в честь Запорізької області, що надає шефську допомогу кораблю. Судячи з усього, досить скромну.
Усього в рамках проекту 641 було побудовано 75 підводних човнів, включаючи 17, які спрямовано на експорт збройним силам Польщі, Індії, Лівії та Куби. За даними Федерації американських вчених, у 2000 році лише три підводні човни проекту 641 залишалися на озброєнні, хоча в недалекому майбутньому і їх повинні були списати. Не виключено, що єдиним власником підводного човна проекту 641, який знаходиться на ходу, залишиться Україна.
Після передачі субмарини українській стороні вона отримала назву Запоріжжя в честь Запорізької області, що надає шефську допомогу кораблю. Судячи з усього, досить скромну
Побачити цей гідний екземпляр вітчизняного кораблебудування в інших регіонах все ж таки можна. У даний час, за даними преси, два підводні човни проекту 641 виставлено в російських військових музеях в Санкт-Петербурзі та Калінінграді. Ще один в 1994 році продано Австралії та пришвартовано в національному військово-морському музеї в Сіднеї. У 1998 році він опинився в США, де зайняв місце серед експонатів поряд із британським кораблем Куін Мері.
В історії підводних човнів проекту є й сумні сторінки. 14 січня 1962 року на військово-морській базі Північного флоту в місті Полярний вибухнула субмарина Б-37, в результаті чого загинуло 122 осіб. Човен готувався до тривалого походу, але після підняття прапора на ньому стався потужний вибух. За словами очевидців, Б-37 затонув за лічені хвилини, пошкодивши субмарину, яка перебувала по сусідству.
За висновком комісії, при завантаженні боєприпасів було пошкоджено одну із торпед. Після цього поруч з нею почали проводити зварювальні роботи, через які торпеда загорілася, і в результаті від детонації вибухнули інші. Із семи аварій, що відбулися на базі Полярний у тому році, чотири пов'язані з Б-37.
Субмарина Б-33, що також відноситься до проекту 641, отримала сумну популярність в лютому 1987 року, коли в результаті короткого замикання під час виконання завдання на глибині близько 10 метрів на ній виникла пожежа. Загибелі човна вдалося запобігти, але інцидент забрав життя п'яти моряків, ще п'ятнадцять отримали поранення. Після цього субмарина більше не експлуатувалася, а в кінці 1990-х років її було продано на металобрухт і відбуксирувано в Південну Корею.
Очевидно, що для України ремонт Запоріжжя є, скоріше, питанням престижу, ніж зміцненням боєздатності збройних сил. Формально Київ має підводний флот, хоча на ділі користі від нього поки ніякої немає, а перспективи, що така з'явиться, теж вельми примарні.
Однак, якщо Юрію Єханурову все-таки вдасться реалізувати свою ідею із відновленням субмарини, в українських моряків може з'явитися впевненість у тому, що держава використовує свій флот не тільки в якості постачальника дешевого металобрухту для закордонних покупців. А це вже немало.
