Le Nouvel Observateur: Газова війна: у важеля - Путін
Чи не закінчиться газова криза, яка спочатку подавалася як блискавична операція, війною до виснаження? Росія підписала в ніч на суботу 10 січня угоду з Європейським Союзом - парафіровану Україною ", - дозволивши європейським спостерігачам (в тому числі чотирьом російським технікам з Suez-Gaz de France) перевіряти на місці транзитні поставки Газпрому у Європу через Україну, і тим самим начебто дала зелене світло на відновлення постачання. У Володимира Путіна - який зробив присутність спостерігачів головною умовою для відкриття вентилів на газопроводі, що постачає в Європу 25% споживаного нею газу і пролягає по території колишньої республіки Радянського Союзу - вже не залишилося жодних об'єктивних підстав підозрювати Україну в частковому відборі енергоносія. Як і не залишилося аргументів, щоб тримати Європу в заручниках конфлікту між двома сусідами. Ця "газова війна", оголошена в ім'я економічно-фінансових інтересів, яка зачепила "нейтральні" країни, на які чинився політичний тиск, роздута ЗМІ, посилена Полярним холодом, могла б закінчитися вже через 10 днів.
Конфлікт між Москвою і Києвом, який почався через комерційний спір набув хронічного характеру - взимку 2006 року російський промисловий гігант вже займався подібним шантажем, - і витоки його усунути непросто.
На жаль! Не встигли сторони підписати угоду, як на наступний день Дмитро Медведєв її денонсував, обурився неприпустимою припискою, в якій Україна заперечує відбір газу, який призначається європейським країнам. В кінцевому підсумку договір все ж було схвалено російською стороною. Однак "Європейський Союз повинен розуміти, що відтепер і надовго в світі з'явилося" українське питання ", подібне до того як в XIX столітті існувало" східне питання "або" балканське питання ", - каже журналіст Жан-Домінік Джуліані. Конфлікт між Москвою і Києвом, який почався через комерційний спір набув хронічного характеру - взимку 2006 року російський промисловий гігант вже займався подібним шантажем, - і витоки його усунути непросто
Москва, можливо, і зніме блокаду з поставок, але не відмовиться від рішення збільшити ціну на газ для свого колишнього сателіта: 300 євро за 1000 кубометрів (тариф, близький до світового рівня), замість 168 євро, які до цього часу платила колишня радянська республіка. "Нестерпне" підвищення тарифів для країни, яка після провалу "помаранчевої революції" знаходиться на порозі банкрутства і рятується завдяки вливанням МВФ. Газпром також не збирається відмовлятися від 1,5 мільярда євро, які йому винна Україна. Для цієї компанії, чия біржова вартість впала після зниження втричі ціни за барель, газ - це золоте дно - дуже важливе. І, нарешті, Росія володіє 25% його світових запасів. Путін не готовий перестати використовувати цю газову імперію в якості інструменту "реальної політики", націленої на повернення Росії того ж впливу, який вона мала у СРСР. Тобто, газова війна між Україною і Росією є чудовою ілюстрацією нових видів конфліктів, де в глобалізованому світі сировинні картелі або монополії в руках мафії або олігархії (беруть на себе функції держави або повністю його заміщують) перетворюються на знаряддя шантажу або маніпуляції, служачи інтересам, де в одну купу звалені політика, діляцтво і гангстеризм.
Російський ведмідь орудує газовою зброєю як важелем, щоб покарати "атлантистську" Україну за недавню допомогу грузинам і за те, що вона сьогодні дивиться тільки в бік ЄС і просить прийняти її в союз.
Російський ведмідь зробив опір зовнішнім впливам віссю своєї зовнішньої політики. Він орудує газовою зброєю як важелем, щоб покарати "атлантистську" Україну за недавню допомогу грузинам і за те, що вона сьогодні дивиться тільки в бік ЄС і просить прийняти її в союз.
А якою може бути реакція Євросоюзу? Він купує 40% свого імпортованого газу у Росії, з якого 80% постачається йому через Україну. Спочатку ЄС був просто глядачем і скористався своїм статусом головного споживача російського газу, щоб запросити обидві сторони приїхати для пояснення в Брюссель, потім він зажадав припинити блокаду в ім'я дотримання умов контрактів на поставку газу E. ON, Ruhrgas, Gaz de France і ENI. В даному випадку ЄС, за допомогою Ангели Меркель і Герхарда Шредера, зміг і за відсутності єдиної енергетичної політики виявити деяку твердість. Крім того, як підкреслює колишній депутат Європарламенту Жан-Луї Бурланже, Газпром "у довгостроковій перспективі настільки ж залежить від своїх клієнтів, наскільки і вони від нього в короткостроковій перспективі".
А якщо вже ЄС не може обійтися без російського газу, тому краще уникати прямої конфронтації з Газпромом і його публічним акціонером Росією.
Чи достатньо цього, щоб протистояти політиці Путіна? Клод Манділь в доповіді з енергобезпеки, складеній, коли Франція була ще головою ЄС, зазначав, що між членами Євросоюзу не існує по-справжньому взаємозалежної транскордонної газової інфраструктури, яка б у випадку кризи дозволила б країнам діяти більш солідарно, як не існує і європейського газопроводу, який не залежав би від великих національних операторів, що входять в міжнародні консорціуми, і через всі ці причини "Європейський Союз виявився притисненим до стінки".
Диверсифікувати свої енергетичні ресурси і джерела поставок? У гіпотетичного проекту Nabucco, що підтримується США та націленого на транспортування газу з прикаспійських країн (Азербайджану, Туркменістану) через Туреччину до Європи, мало шансів на успіх: він "затиснутий" між двома російськими проектами - Nord Stream, за яким газ буде поставлятися через країни Балтики в Німеччину, і South Stream, за яким російський газ через Чорне море піде в Болгарію, а потім до Італії та Австрії. А якщо вже ЄС не може обійтися без російського газу, тому краще уникати прямої конфронтації з Газпромом" і його публічним акціонером Росією. Оскільки " якщо розбудити ведмедя, який мирно спить, він може почати валити ліс ".
