FAZ: За горло

У газовому конфлікті багато чого непевного, але зрозуміло одне: Москва не сприймає суверенітет України.

Мутного в газовому конфлікті між Росією та Україною чимало, та дещо є цілком очевидним. Як і в серпні, коли Володимир Путін пустив на Грузію танки, – підозри та наклепи, що ними обидві сторони щодня шпурляються, поки що мало надаються під перевірку. Чи сплатила Україна рахунки? Чи "крала" вона газ, як стверджує Москва? Хто перекриває труби? Хто в Москві чи в Києві отримує прибутки невідомого посередника в цьому багатомільярдному ґешефті? На жодне з питань не можна з точністю відповісти. Договори між українським державним концерном "Нафтогаз", російським велетом "Газпром" і таємничою посередницькою компанією "РосУкрЕнерго" пильнують ніби коди до шифрувальної машини "Енігма". Проте допоки документи не відкриють, ніхто не може сказати, де правда і де вигадка в російсько-українській інтризі навколо газу, влади та мільярдів.

По той бік пропаганди та брехні однак є й кілька певних речей. Зокрема те, що для України, цієї турбулентної молодої демократії, де корупція та порушення правил так своєрідно поєднуються з розподілом влади і справжнім плюралізмом, у нинішньому конфлікті – так само як для Грузії в серпні – йдеться ні більше ні менше ніж про незалежність. Ціна на імпортований газ, джерело поточної суперечки з Росією, є ключовою змінною стабільності України. Серце її економіки б’ється в металургійних підприємствах Донбасу, цього позначеного пізньорадянською епохою "українського Руру" під російським кордоном. Архаїчні промислові гіганти цього регіону потерпають від катастрофічного здешевлення металу по всьому світу як від кліматичного шоку, і в цьому економісти вбачають знак: такі заводи вимруть наче динозаври. Уже зараз вони працюють на 53% потужності. А коли тепер і ціна на газ, найважливішу та споживану в небачених масштабах енергетичну сировину, має зрости в кілька разів, чого вимагає Росія як штраф за гадану українську непідлеглість, – то дуже вже легко може здійснитися те, що російські політики віщують Україні від початку її незалежності: "Ето пройдьот", мине як нежить. І сьогодні оголошення про близький крах юної держави належить до періодичних стильових засобів у російському словнику.

Незалежно від того, чи виправдані Путінові тріскотливі – і недоведені – закиди про крадіжку, сплетіння кримінальних інтересів та самозбагачення західно орієнтованого українського керівництва: все одно російська реакція на нібито промахи в Києві змодельована так, що сприяє точнісінько тому сценарію краху, про який імперські московські політики зрештою щораз "попереджали". Перебіг переговорів в останні тижні усе пояснює. У ніч перед Новим роком "Газпром" жадав за тисячу кубометрів газу ще 250 доларів, усе ж таки вп’ятеро більше за ціну 2005 року. Коли Київ загаявся, то Москва підвищила вимогу оплати до 450 (удев’ятеро більше), а пізніше взагалі до 470 доларів.

Що це означатиме для України, змалювати неважко. Ненаситна на газ важка промисловість, головна опора цієї економіки, опиниться за крок від колапсу. Тоді елітам російськомовних металургійних і шахтарських областей на сході (частково під впливом Росії) буде запросто вивести людей "на вулиці". Тамтешнє населення і без того не раде західному курсові уряду й Президента, а функціонери та керівники місцевих рад в цьому регіоні не роблять таємниці зі своєї готовності до конфлікту. У такій ситуації євроатлантичне керівництво в Києві постає перед драматичним вибором: або й далі дотримуватися свого курсу на Захід, але при цьому в зв’язку з незмірно вищою московською штрафною ціною враховувати ризик соціальних сум’ять з непередбачуваними наслідками; або в обмін на вигідніші умови поставок поступитися. Тоді Україна, подібно до Білорусі, повернулася б у сферу гегемонії російського домінування і перестала б мріяти про Європейський Союз та НАТО.

Варіант внутрішньої дестабілізації, навіть розколу цієї, з московської точки зору "штучної", держави України раз у раз розігрують російські дипломати, і то часто відкрито. Східнослов’янська православна нація, братній народ, чиїх письменників (скажімо, Гоголя) росіяни розглядають як "своїх" і який попри історичну пов’язаність нехтує авторитарною російською моделлю демократії, ставлячи на відкрите суспільство, колишня ключова провінція імперії, що прагне в ЄС і НАТО – таке для росіян із подачі Путіна, який колись назвав розвал Радянського Союзу "катастрофою", є неприйнятним. У Грузії Путін уже показав, що вміє використовувати можливості. Тепер він бере Україну за горло.

Оригiнал матерiалу:
http://www.faz.net/IN/INtemplates/faznet/default.asp?tpl=epaper/r…

---