ARD: Володимир Путін: «Колишні лідери Помаранчевої революції не виправдали надій українців»
Запитання: Пане прем’єр-міністре, той, у кого є енергія, має владу. В Росії дуже багато енергії. Скільки влади?
Відповідь: Владу має той, у кого є мізки. Можна мати все, що завгодно, але не мати змоги цим розпорядитися. Але Ви маєте рацію у тому, що у сучасному світі енергетика, звісно, дуже багато означає. І ми зацікавлені у тому, щоб російська енергетика була невід’ємною, органічною частиною світової енергетики, функціонувала б за загальними правилами, отримувала б відповідний дохід, прибуток та забезпечувала б інтереси своїх партнерів.
З: Але вийшло так, що Росія отримала удар через те, що закрутила газовий кран в Україні.
Потрібно, щоб Європа дала чіткий, зрозумілий сигнал, - не Росії сигнал про те, що ми повинні віддавати за безцінь свій товар, а Україні – сигнал про те, що вона має поводитися цивілізовано.
В: Ми не зацікавлені у тому, щоб призупиняти наші поставки споживачам. Ви тільки вдумайтеся: навіщо нам це робити? В нас довгострокові контракти з нашими європейськими споживачами. І ці європейські споживачі справно платять гроші. Навіщо ж нам займатися самогубством та припиняти туди постачання? Україна, по суті, влаштувала газову блокаду Європі. Навіщо? У боротьбі за те, що отримати неринкові, низькі ціни на газ, який вони в нас купують.
Після розпаду Радянського Союзу утворилися нові транзитні країни, які намагаються використати своє монопольне становище для того, щоб отримати преференції. Отримати дешеві ціни на газ, передусім, - нижчі за ринок.
Щодо Газпрому, то він тільки зазнає збитків від того, що недопостачає продукцію партнерам. За ці дні припинення поставок через Україну "Газпром" зазнав близько 800 млн. доларів збитків. "Газпром" був змушений зупинити роботу понад 100 свердловин. Щоправда, без загрози технологічних наслідків. Несе іміджеві збитки, як Ви справедливо зауважили.
Колишні лідери Помаранчевої революції не виправдали їхніх надій – навпаки, зловжили їхньою довірою. А політична боротьба вироджується у сутичку між кланами.
Це все ми робимо не тільки в інтересах російської сторони, але й в інтересах європейських споживачів. Я хочу, щоб європейські споживачі, громадяни європейських країн знали про це і розуміли це. Тому що європейський споживач зацікавлений у надійності постачання. А надійність може бути забезпечена тільки у тому разі, коли всі учасники процесу – виробники газу, транзитні країни та споживачі – будуть діяти у межах цивілізованих ринкових інструментів, правил та механізмів.
Крім усього іншого, газ є одним із ключових, базових інструментів формування ринкових цін на інші товари на європейському та світовому ринках. І якщо, скажімо, хтось із наших сусідів на західному напрямку, наприклад, українські партнери, отримують газ за низькими цінами, а європейські країни, країни Євросоюзу отримують за високими, то тоді їх продукти на міжнародних та європейських ринках – хімія, металургійна промисловість, низка інших виробів – стають неконкурентноздатними. А українські партнери у цьому разі отримують величезні переваги неринкового характеру.
З: Але ж українська економіка у найближчому майбутньому не зміниться, і коли ж у такому разі газ усе-таки піде у Німеччину?
В: По-перше, газ іде у Німеччину. Існує не тільки один канал доставки російського газу до Німеччини, слава Богу. Друге. У Європі, у тому числі й у Німеччині, є газові сховища, куди закачаний газ "Газпрому".
Щодо змін в економіці пострадянських країн – це стосується не тільки української економіки, це стосується і російської, і білоруської, і казахстанської, й усіх інших – якщо не буде чітких ринкових сигналів щодо цін на первинні енергоносії, то тоді ці економіки ніколи не будуть прагнути до енергозбереження. І буде неможливо жодними адміністративними заходами перейти до економії енергоресурсів.
Україна, по суті, влаштувала газову блокаду Європі.
Щодо України, то там ситуація сьогодення наклалася, на жаль, не тільки на бажання паразитувати на своєму транзитному становищі, але й на внутрішньополітичну кризу. Ось і все.
Багато людей у період так званої Помаранчевої революції думали про те, що жити будуть краще, думали позбутися корупції, думали, що країна перейде до нормальних, прозорих ринкових відносин та буде зміцнювати інститути демократії. Сьогодні багато людей розчаровані. Колишні лідери Помаранчевої революції не виправдали їхніх надій – навпаки, зловжили їхньою довірою. А політична боротьба вироджується у сутичку між кланами. І цілями цих кланів є не зміцнення демократії та не будування ринкових відносин в економіці, а задоволення особистих амбіцій та боротьба за доступ до фінансових потоків, одним із яких є, звісно, торгівля російським газом – як всередині України, так і за її межами.
Для того, щоб уникнути цього стану, незалежно від того, що відбувається всередині самої України, потрібно диверсифікувати потоки та транспортні можливості доставки від виробника в Росії до споживача у Європі. Потрібно ці транзитні країни позбавити від ілюзій. Якщо хочете, як мовиться, потрібно позбавити дівчат від ілюзій – у наречених є вибір.
З: На жаль, ця обставина не змінює того факту, що поки газ усе-таки має протікати через Україну, якщо є бажання доставити його в Європу. І де ж тоді вирішення?
В: Рішення є. Україна підписала Енергетичну Хартію. Вона хоче виглядати як цивілізована європейська держава. Вона не повинна закривати свій транзит до європейських країн, незважаючи на своє палке бажання отримати європейський газ за цінами, нижчими за світові. І потрібно, щоб Європа дала чіткий, зрозумілий сигнал, - не Росії сигнал про те, що ми повинні віддавати за безцінь свій товар, а Україні – сигнал про те, що вона має поводитися цивілізовано.
Є й інший варіант. Наприклад, як ми чинимо з Білоруссю. Щоб усе було стабільно, потрібно переходити до ринкових відносин, до ринкових цін та до ринкового транзиту. Якщо не вистачає ресурсів на сьогодні – економіка не готова, вона дуже енерговитратна, інші системи не готові – дайте їм кредит.
Ми дали кредит Білорусі – 2 млрд. доларів. А з Білоруссю ми також у контракт записали – протягом трьох років перейти до європейського ціноутворення. І щороку підіймаємо їм цю ціну, незважаючи на негативне ставлення до цього наших білоруських партнерів: у нас теж немало суперечок тут. І все-таки Білорусь платить.
Є третій шлях. Ми пропонували цей шлях ще кілька років тому. Ця пропозиція була сформульована саме Росією та Німеччиною і на той час, по суті, була акцептована керівництвом України. Ми підписали спільний меморандум – Росія, Україна та Німеччина. Меморандум про те, що створюємо міжнародний консорціум із залученням інших європейських партнерів – італійських, французьких, можливо, з інших європейських країн – і цей консорціум бере в оренду газотранспортну систему України. Ми можемо брати участь і у приватизації, якщо українська держава захоче це зробити. Але там якось фетишизується газотранспортна система, вважається національним надбанням, що дісталося мало не з небес та не підлягає приватизації. Ми можемо взяти участь у приватизації, якщо, зрештою, Україна на це наважиться. Наша пропозиція полягає у тому, щоб взяти у довгострокову оренду газотранспортну систему, а сама система залишалася б у власності України. Мені здається, від цього всі тільки виграли б. Але можна й приватизувати, чому ні?
Ми багато разів чули дорікання нам – частково справедливі – про те, що ми у Росії маємо далі йти шляхом лібералізації енергетики, газового ринку. Але те саме можна сказати і стосовно наших українських друзів.
