Rzeczpospolita: Не можна залишати Україну на самоті

Росія вирішила, що після перемоги в Грузії прийшла пора зробити другий крок до відновлення панування над Східною Європою: розбити надії України на приєднання до Заходу - пише військовий експерт

Російсько-українська газова війна - це другий після російсько-грузинської війни доказ закінчення стратегічної паузи дев'яностих. Ми вступили в епоху малої холодної війни, яку Росія оголосила Заходу.

Тим самим Кремль закінчив перехідний період у своїй зовнішній політиці. Він відмовився від пострадянської політики і починає політику новоросійську - що, втім, відзначають самі російські аналітики - більш зосередженим на національних інтересах Росії. У цій грі в нову холодну війну, ставка в якій - це, перш за все, панування над простором навколо Росії, особливу роль відіграє українська проблема. Її кінцевий результат залежить від того, чи буде Україна повністю підпорядкована Росії чи виявиться серед держав Заходу.

Схоже, що ми є свідками перелому в цьому протистоянні. Росія вирішила, що після перемоги в Грузії прийшла пора зробити другий крок до відновлення панування над Східною Європою: розбити надії України на приєднання до Заходу. Для цього вона скористалася своїм найпотужнішим після ядерних боєголовок зброєю - газом у зимовий період. Надана самій собі Україна, як і кілька місяців тому - Грузія, героїчно відповіла на цей виклик. Але в цій сутичці, як раніше Грузія, вона здійснила помилки. Вона втрачає бали, головним чином, в інформаційній війні. Це послаблює її шанси на приєднання до Заходу, особливо, до НАТО. Виграє Росія, програє Україна. Але потрібно чітко заявити, що разом з нею програє також Захід, в тому числі, Польща. Адже членство України в НАТО - один з наших життєво важливих інтересів. Аргументи на користь цієї тези можна розглядати у трьох контекстах: українському, європейському та польському.

Обмежити ризик

Членство України в НАТО означало б приєднання великого народу і великої держави до інтегрованої західної спільноти: до її економіки, культури, системи безпеки.

Це було б вигідно для України зі стратегічної, економічної та соціальної точки зору. Польща з власного досвіду знає, як членство в західних структурах прискорює трансформацію. Настільки необхідну для товариств з багаторічним досвідом існування в недемократичний системі.

З європейської точки зору, членство України в НАТО призвело б до політично-стратегічної інтеграції величезного європейського простору. Це означало б значне скорочення зони ризику в Європі. Це посилило б можливості стратегічного впливу в південно-східному напрямку, який на сьогодні і в найближчому майбутньому буде головним напрямком інтересів альянсу (Близький і Середній Схід - з Іраком, Іраном, Афганістаном і Пакистаном).

І - що особливо важливо - поклало б кінець тривожним неоімперським замашками і планам Новоросійської політики Москви по відношенню до України і, ширше, т.зв. ближнього зарубіжжя. Сьогодні вже чітко видно, що в Росії відроджуються і послідовно реалізуються такі тенденції. Росія оголосила Заходу малу холодну війну. Приєднання України до Заходу позбавило б цю війну сенсу.

З польської точки зору, членство України в НАТО - найважливіший після нашого вступу до НАТО та ЄС шанс зміцнити безпеку країни. Мова йде не тільки про питання зміни стратегічної позиції всередині НАТО - з прикордонного держави ми перетворилися б у центральну, тобто, з точки зору безпеки, виявилися б в набагато більш вигідному положенні.

Вступ України до НАТО настільки вигідний, що потрібно робити все для того, щоб підвищити шанси і ліквідувати перешкоди на шляху до досягнення цієї ідеї

Ще важливіше те, що членство в НАТО такої великої країни змінило б розклад сил в альянсі. Ми б стали природними партнерами у внутрішньонатовських дебатах про безпеку. Нам було б простіше встановлювати пріоритети стратегії НАТО по відношенню до нашим національних інтересів, пов'язаних зі східноєвропейською безпекою.

Вступ України до НАТО настільки вигідний, що потрібно робити все для того, щоб підвищити шанси і ліквідувати перешкоди на шляху до досягнення цієї ідеї. А перешкоди, на жаль, серйозні. По-перше, внутрішньоукраїнські. Серед них важливе місце займає неприязнь (а, як мінімум, підозра) до НАТО великої частини українського суспільства. Певною мірою вона є наслідком багаторічного впливу радянської пропаганди і наслідування російській політиці, яка весь час ставиться до НАТО як до головного ворога. За даними недавніх опитувань громадської думки, лише 35 відсотків українців позитивно ставляться до перспективи членства в НАТО, а 40 відсотків вагаються з відповіддю. Шлях України до НАТО ускладнюють і політичні суперечки.

Російський тиск

Друга група перешкод - це перешкоди, які робить Росія. Дуже серйозні, можливо, найсерйозніші. Росія робить все для того, щоб торпедувати плани вступу України в НАТО. Вона підтримує антинатовські настрої в цій країні, послаблює економіку і сварять політичні еліти. Вона робить негативний тиск на європейські держави. Недавній фактичний розділ Грузії та оголошення Заходу інформаційної війни - важливі елементи цього тиску. Нинішня газова операція проти України, опосередковано є інструментом тихого шантажу інших держав ЄС, вписується в цю довгострокову стратегію.

Взагалі європейські держави досить скептично оцінюють стан готовності України до членства. Газова війна з Росією поглиблює цей скептицизм. Тим більше, що негативно оцінюються воля, рішучість і ступінь готовності України - а, перш за все, її політичних еліт - до досягнення цієї мети.

Цікаво, чи вдасться українцям розвіяти або хоча б послабити сумніви держав НАТО, а якщо вдасться, то коли. Польща не повинна залишати Україну наодинці з цим викликом. Ми повинні підтримати її шанси на членство в НАТО. Перш за все, заради власних інтересів. Найголовніше - не залишати Україну наодинці перед обличчям натиску Росії.