REGNUM: Російсько-українська (американська) газова війна
Сьогодні існують, як мінімум, дві протилежні гіпотези про причини "російсько-української газової війни".
Суть першої гіпотези полягає в тому, що Росія розв'язала війну проти волелюбної України, щоб зберегти її в сфері своїх інтересів, покарати Тимошенко за те, що та об'єдналася знову з Ющенком, а також тиснути на ЄС з метою прискорення запуску газопроводу Південний потік (так в оригіналі – прим. перекл.). Цю версію поділяють у Вашингтоні.
Друга гіпотеза пов'язує конфлікт з бажанням деяких консервативних кіл на Заході і, особливо, у США, сповільнити економічне зростання та процес модернізації Росії, а також її перетворення в сучасну наддержаву.
Для цього потрібно зруйнувати чотири стовпи російської економіки і могутності:
- Російський енергетичний комплекс (Газпром, РАТ ЄЕС, Сибнафта, ЛУКойл і т.і.), який є головною складовою бюджету;
- Роздробити російський ВПК, позбавити його ринків збуту, особливо в Індії, Ірані, Китаї, арабському світі. ВПК є найбільш передовою російською галуззю, тут сконцентровані найвищі технології. Тому, його руйнування означає руйнування могутності та імперських амбіцій Росії;
- Знищити російську металургійну промисловість, яка стала тіснити американські сталеливарні корпорації на ринку США і Європи;
- Роздробити Російську Православну Церкву, що допомогло б остаточно витіснити Росію з Балкан та України.
Але це надзадачі. Для їх виконання західні "яструби" повинні вирішити декілька нагальних завдань:
- Закрити доступ Росії до енергетичних ресурсів Азії;
- Перекрити транзит ресурсів. Для цього достатньо втягнути Україну в НАТО і перекрити Чорне море. Без чорноморських транзитних коридорів для вуглеводнів Росія позбудеться необхідних ресурсів для модернізації. У цьому сенсі Крим і Севастополь є гарантами енергетичної сили Росії в світі.
- Змусити підписати "енергетичну хартію", яка дозволить західним компаніям контролювати російські надра та трубопроводи, тобто позбавити Росію енергетичної могутності.
Не виключаючи, що десь є переплетення мотивів та факторів, що впливають на суть конфлікту, ми все-таки віддаємо перевагу другій гіпотезі, тому що всі вищевикладені цілі тією чи іншою мірою вирішувалися в 2004-2009 роках.
Великий Переділ вуглеводородної вісі
У 2004-2007 відбулися "помаранчеві революції" в Румунії, Україні, Грузії, Киргизії, внаслідок яких на чолі цих країн були поставлені лояльні по відношенню до США режими. Це призвело до створення "чорноморського кільця". Частково ці країни, за винятком Румунії, перейшли під зовнішнє управління.
Вступ Румунії в НАТО в 2004 призвів до того, що Північноатлантичний альянс став активним гравцем в регіоні, головною метою якого стало витіснення Росії з регіону, тобто з Придністров'я, Криму, Грузії
Навіть в Молдові, яка не має доступу до моря, за винятком порту Джуржулешть, завдяки величезному зовнішнього тиску, відбувся перегляд зовнішньополітичного курсу. Молдова оголосила головним вектором європейську інтеграцію, був підписаний план дій Молдова-НАТО, що передбачає оснащення молдавської армії за стандартами НАТО. Вступ Румунії в НАТО в 2004 призвів до того, що Північноатлантичний альянс став активним гравцем в регіоні, головною метою якого стало витіснення Росії з регіону, тобто з Придністров'я, Криму, Грузії. Наступним кроком була реанімація ГУУАМ, який повинен був стати енергетичною альтернативою Росії, а значить і могильником СНД.
Уже в 2005 році "вуглеводнева війна" дає збої. Можлива незгода Узбекистану надати повний контроль над своїми вуглеводнями призводять до спроби "помаранчевої революції" в Андижані в 2005. Але стратеги США прорахувалися. "Революція" була подавлена, Узбекистан виходить з ГУУАМ, виганяє американських військових зі своєї території. Все це позбавляє ГУАМ енергетичної міці, перетворює в "клуб за інтересами".
Але це не лякає консерваторів, які поставили собі іншу мету: перекрити НЕ доступ до вуглеводнів, а транзитні коридори газу та нафти. Для цього в 2007-2009 роках робляться відчайдушні спроби втягнути Україну і Грузію в НАТО. 2-4 квітня 2008 р. лідери всіх 26 країн-членів НАТО та 23 країн-партнерів, включаючи Росію, побували на саміті НАТО в Бухаресті, де обговорювалася місія НАТО в Афганістані, питання розширення альянсу, а також взаємини з партнерами НАТО. Грузія і Україна, незважаючи на величезний тиск з боку США, не отримали Плану дій для вступу в союз, але заручилися письмовим зобов'язанням, що в НАТО їх візьмуть. Багато коментаторів та аналітиків вважали це величезною перемогою Путіна і Росії. Але всім було зрозуміло, що саміт є лише тимчасовим перепочинком для більш великої сутички між США та Росією. У червні 2008 Киргизія отримала пропозицію від США про розширення своєї військової присутності в республіці і розширення авіабази в Манасі на 300 гектарів.
Нагадаємо, що Авіабаза "Манас", розташована в аеропорту Киргизької столиці Бішкек, була відкрита в 2001 році. Її поява мотивувалися необхідністю проведення американцями антитерористичної операції в Афганістані. З тих пір кінця бойових дій не видно, а Пентагон, схоже, вирішив закріпитися в регіоні надовго. З огляду на наявність американської військової бази в Кандагарі (Афганістан), багато експертів не сумнівалися що їхня мета - погрожувати Китаю, Ірану та Росії, закрити контроль над енергоресурсами, а значить і контролювати зростання Китаю, Індії та Росії, які разом з Бразилією становлять країни БРІК, тих, які найбільш динамічно розвивають, світову економіку. На думку деяких авторитетних експертів, зокрема економіста компанії Goldman Sachs Тушара Поддара, загальний обсяг ВВП країн БРІК до 2010 року може досягти $ 521 мільярда, що перевищить сукупний ВВП країн блоку G-6 (включає США, Німеччину, Японію, Великобританію, Францію та Італію ) - $ 470 мільярдів. Отже, БРІК може відтіснити на світовому рівні ЄС та США, або так званий "золотий мільярд".
Все це викликає невдоволення яструбів.
Було чимало експертів, які вважали, що подібне розширення військової присутності може свідчити про підготовку до проведення нової масштабної операції.
Беззаперечним є один факт: військові бази дали можливість США зміцнити тил. Якщо придивитися уважніше, військові бази США знаходяться по периметру "вуглеводородної вісі" планети, тобто Близький Схід і Середня Азія. Китай і Росія це, мабуть, розуміють. Китай стрімко займає позиції колишнього СРСР і США в Африці, де слідом за своїми "братніми проектами", підтягується, як правило, і армія КНР. США вирішили зміцнити свою роль по вектору Саудівська Аравія, Ірак, Іран, Азербайджан, Узбекистан, Казахстан.
З арабської лінії головний союзник - Саудівська Аравія. З тюркської лінії в Середній Азії - Туреччина, член НАТО, чиї пантюркістські стремління США підтримують і підживлюють. Єдиною перешкодою в занятті осі є Росія та Іран. Не можна забувати, що історично Персія не раз панувала над арабським світом.
Все це вимагало від США посилення військової присутності в Чорноморському регіоні.
У 2007 році, а потім і в 2008, 14-26 липня, НАТО разом з Україною, провели в Одеській області й акваторії Чорного моря навчання "Сі Бриз", в яких брали участь близько тисячі військовослужбовців США та інших країн, 15 іноземних кораблів, два підводні човни, чотири літаки і чотири вертольоти. Ми вже не говоримо про спільні навчання з Грузією і про участь грузинських військ в Іраці, продажу військової техніки Україною та іншими країнами, що значно зміцнило грузинську армію. У серпні 2008 року війна в Грузії була спробою США повністю перекрити доступ Росії до каспійської нафти і стимулювати будівництво транснаціонального проекту Nabucco. Війна була відповіддю Вашингтона на плани Москви щодо створення в жовтні - грудні 2008 року газової ОПЕК, в який входили б Росія, Іран, Катар, Узбекистан. Якщо б Росія програла війну, газова ОПЕК не відбулася.
Грузія програла війну, однак США виграли інформаційну війну, вирішивши чотири стратегічні завдання:
- Підписання з Польщею договору про розміщення на її території системи ПРО, що, безумовно, стало великою перемогою адміністрації Джорджа Буша;
- Росія змушена була долучитися до війни і визнати незалежність Південної Осетії і Абхазії, що поставило країну в певну ізоляцію;
- Під час і після війни стався помітний відтік іноземних капіталів з країни. Банк Росії попередньо оцінив чистий відтік капіталу з РФ в 2008 році в $ 129,9 млрд. - це історичний максимум. Більша частина відтоку припала на четвертий квартал 2008 року. Безумовно, не можна применшувати і того факту, що частина бізнесу разочарувалась в "вільному" бізнесі після "Мечела", ТНК-BP.
- Кораблі НАТО з'явилися під приводом "гуманітарної допомоги" в Чорноморському регіоні. Можна припускати, що за своєю бойової могутності вони не поступаються російським, а за деякими даними, перевершують. Це сталося всупереч міжнародним угодам, що регулює перехід проток іноземними військовими кораблями. З нашої точки зору, вперше з'явився виразний ризик остаточного перетворення Чорного моря в "озеро НАТО".
Війна перекроїла карту світу, посилила роль Росії, дала чітко зрозуміти НАТО і Заходу, що Росія не потерпить більше грубого втручання в простір СНД
Безумовно, і Росія завдала шкоди Грузії та НАТО. Грузія втратила частину своїх територій, на яких остаточно закріпиться російська військова присутність. Тобто, забитий військовий плацдарм на Кавказі. До числа економічних перемог можна віднести і нанесення збитку і тимчасовий параліч роботи трубопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан, що йде повз Росію, а також "підвищення акцій" трубопроводу "Південний потік", що йде через Росію. Це тимчасово прив'язало Азербайджан до російських труб (Баку-Новоросійськ).
Війна перекроїла карту світу, посилила роль Росії, дала чітко зрозуміти НАТО і Заходу, що Росія не потерпить більше грубого втручання в простір СНД. По суті, війна призвела до кризи ГУАМ, тимчасово призупинило експансію НАТО, насторожила Брюссель, який хоч і надав Молдові та Україні так зване "Східне партнерство", але відмовив в чіткій перспективі на членство в ЄС, тобто частково "відвернувся" від Кишинева і Києва.
Але найголовніше, 21 жовтня 2008 року був зроблений стратегічний крок на шляху перетворення Росії в світову енергетичну наддержаву. У цей день було створено те, чого найбільше боявся Захід - газову ОПЕК, що включає Катар, Росію та Іран. Росія займає перше місце в світі за запасами газу, Іран - друге, а Катар - третє.
Російсько-українська (американська) газова війна. Що далі?
Але війна хоч загалом і зміцнила позиції Росії в регіоні, проте не зняла з порядку денного військово-морську присутність НАТО в Чорноморському регіоні. Скажемо більше. Після війни ЄС почав ставити палиці в колеса будівництва газопроводу Південний потік. Болгарія і Румунія почали шукати різні причини для відмови проходження труб через свої кордони. У Білому домі змінилася влада. Буш програв вибори демократові Обамі, настрій, принаймні, на словах, трохи дружній до Росії, ніж у Буша.
Внаслідок усього сказаного, консерватори вирішили використати максимально ті кілька тижнів, що їм залишились до присяги нового президента. Гіпотетично, можна припустити, що війна в Ізраїлі, і "газова війна" на Україні є ланки одного ланцюга. І тут і там виграють консерватори у владі, і тут і там проблема падіння рейтингу лідерів правлячих коаліцій.
Можливо, й у Росії теж могли бути інтереси в "газовій війні", для того, щоб тиснути на ЄС щодо прискорення запуску Південного потоку.
Можна припустити, що США, контролюючи Ірак, Кувейт, впливаючи на Мексику, Саудівську Аравію, впливають на рішення ОПЕК, а значить і на ціну на нафту (і опосередковано на газ), яка сьогодні впала нижче нікуди. В 1985-1991 так було зруйновано СРСР.
Якщо б Росія відключила газ за власною ініціативою Україні та Європі, ЄС навпаки, міг тільки посилити своє неприйняття Південного потоку
Внаслідок тиску ззовні, але й економічної кризи та відсутності грошей, Україна відмовляється платити за газ ту ціну, яку вимагає Росія. Це не могло не розізлити Кремль, який не міг потерпіти самочинне вилучення газу Україною та її відмова платити потрібну ціну в розпал світової кризи.
Але все ж вина республіканців нам здається очевидною. Адже якщо б Росія відключила газ за власною ініціативою Україні та Європі, ЄС навпаки, міг тільки посилити своє неприйняття Південного потоку. Адже в цьому випадку залежність ЄС від Росії тільки б зросла.
Та й наслідки війни невигідні Росії, а не США, які на відміну від Європи виступили з жорсткою критикою Москви. Це наводить на думку про те, що акція була заздалегідь спланованою.
У чому в цій війні програш Росії і вигоди США:
- США натякають Європі, що пора будувати Nabucco, щоб зменшити газову залежність від Росії. Це цілком вписується в плани США щодо контролю над вуглеводородною віссю;
- Молдавія отримує газ від Києва, Тирасполь ні. Промисловість ПМР руйнується, а адже тут в основному російський капітал, і, головне, Рибницький металургійний комбінат. Молдавія не страждає, так як у неї практично немає промисловості. До речі, в 2006 році, в результаті спровокованої "винної війни" постраждало багато російських підприємств, оскільки вони контролюють винний ринок Молдови;
- Внаслідок газової війни, сильно страждає репутація, а значить і рівень капіталізації Газпрому. Адже саме цього і домагаються деякі американські групи інтересів. Як кажуть американці в таких випадках, "нічого особистого, чистий бізнес".
Отже, хоча ми і не зменшуємо зацікавленість Росії у цих "війнах", очевидно, що левову частку провини несуть на собі певні кола Заходу.
P.S. Звичайно, боротьба за переділ вуглеводородної вісі не зупинилася. Вона виходить на нову фазу. З нашої точки зору, Росія, якщо хоче зберегти доступ до вуглеводородної вісі, повинна мати військову присутність в Ірані, Сирії, Венесуелі.
Необхідно тісне співробітництво з країнами БРІК: наукове, військове, економічне, енергетичне.
І звичайно, Росія повинна шукати партнерства з країнами "Старої Європи", тобто Італією, Францією і, в першу чергу, Німеччиною. Тільки так можливо буде домогтися реальної модернізації Росії і відповідно СНД.
