РІА Новости: Викрадення України
Вони виявилися лише прелюдією до більш глибоких політичних змін, які можуть вже у найближчі місяці радикально змінити розстановку сил у Східній Європі.
Перш за все, січнева газова криза обіцяє принципові зміни на українському політичному просторі. Очевидно, що у Кремля в Києві з'явився новий фаворит і партнер - прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Контрольовані російською владою ЗМІ, що висвітлювали газову кризу, відверто протиставляли "конструктивну" "газову принцесу" Тимошенко "поганому" українському президенту Віктору Ющенку. І не має значення, чи було це продиктовано відплатою Кремля главі української держави за спроби "протягнути незалежну" в НАТО і за постачання зброї грузинської армії, воювати з російськими військами в Південній Осетії в серпні 2008 року, або покаранням за ющенківский "стратегічний американізм". Факт очевидний: у Росії, хоч і опосередковано, серйозність намірів "знести" Віктора Ющенка з посту президента (не випадково в розпал газової кризи спливла тема імпічменту глави держави у Верховній Раді України), а також бажання бачити на президентському посту Юлію Тимошенко.
Фактично газова криза виявилася початком передвиборної кампанії Юлії Тимошенко, ключовим кроком у боротьбі за пост президента - підписання нею в Москві угоди про гарантоване на 10 років постачання газу в Україну зніме напруженість в українському суспільстві, яка виникла напередодні нового 2009 року.
Тимошенко також отримала унікальний шанс мобілізувати навколо себе не тільки традиційний "помаранчевий" електорат, а й залучити на свою сторону російське населення України і східних українців, які до недавнього часу орієнтувалися на Партію регіонів Віктора Януковича.
"Газове накачування" електорального поля Юлії Тимошенко вже призвела до обвалення рейтингу Віктора Ющенка (за даними останніх опитувань український президент має не більше, ніж 3-відсоткову підтримку населення країни). На наш погляд, електоральне обвалення неминуче наздожене в найближчі місяці й Віктора Януковича. Зрозуміло, навряд чи лідер Партії регіонів "докотився" до 3-процентної позначки: запас "політичної живучості" Януковича значно перевищує ющенківський.
Однак відтік голосів прихильників Януковича до Юлії Тимошенко може бути настільки значним, що призведе до відходу лідера Партії регіонів на периферію національного політичного процесу.
Таким чином, газову кризу буде використано Кремлем для накачування рейтингу "газової принцеси" та зносу, тим самим, її основних конкурентів - Віктора Ющенка і Віктора Януковича.
Січневі події, крім того, показали, складні політичні комбінації в Україні Москва реалізує при активній участі Берліна. Кремль ефективно використовував організовану Києвом газову блокаду країн Європи для піару проекту російсько-німецького газопроводу Північний потік.
Громадяни балканських країн, які замерзають, стали найкращими рекламними агентами не тільки Північного, а й Південного потоку.
Очевидно, що "газова єдність" буде наростати в міру наближення парламентських виборів у ФРН, а "газова безпека", безумовно, стане однією з провідних тем у спілкуванні німецьких політиків зі своїми виборцями. У Кремлі точно розрахували можливість вигідного використання в своїх інтересах і в інтересах тих німецьких еліт, які пов'язують своє майбутнє з проектом Північний потік, нюансів виборчої кампанії, так само як і фактичний початок президентської кампанії. Підсумком цього розрахунку стала унікальна можливість продемонструвати Києву, на тлі наростаючого невдоволення громадської думки в ЄС, єдність Москви та Берліна в газовому питанні.
Саме наявність німецького елементу в кремлівській комбінації зробило Юлію Тимошенко повноцінним партнером Володимира Путіна. Як відомо, Віктор Ющенко має репутацію проамериканського політика, жорстко замкнутого на інтереси Вашингтона. Така однополярність українського президента не могла не дратувати не тільки Росію, але і Німеччину - амбіційного європейського гравця, хоча вона і не наважується поки відкрито висловлювати своє невдоволення безмежним американським нахабством в східно-європейській "прибудові" до "німецького - і одночасно російського - будинку".
З весни 2008 року Берлін і Москва стали вживати спільні спроби по обмеженню американської активності на пострадянському просторі. Спочатку на квітневому саміті НАТО в Бухаресті німецька дипломатія не допустила надання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) Грузії та Україні.
Потім в кінці літа, в розпал російсько-грузинської війни в Південній Осетії Німеччина запропонувала врегулювати конфлікт з допомогою свого "плану Штайнмайєра", який, фактично, санкціонував розпад Грузії, офіційне відділення від Тбілісі Абхазії і Південної Осетії. У грудні в Берліні, на зустрічі міністрів оборони та закордонних справ країн-членів НАТО, німецька сторона знову не пропустила пропозицію надати ПДЧ Тбілісі та Києву. І, нарешті, в січні, Німеччина, фактично, підтримала Росію у газовому конфлікті з Україною.
Всі ці епізоди свідчать про міцність російсько-німецького союзу, що робить його привабливим для амбітних політиків у країнах Східної Європи і на просторах колишнього СРСР, що не потрапили в "американську кадрову обойму", але прагнуть до влади (наприклад, Юлії Тимошенко). У цьому зв'язку можна припустити, що газова криза є початком більш масштабного протистояння на Україні двох глобальних політичних сил - США і російсько-німецького блоку.
Наразі спроба Берліна і Москви "викрасти Україну" у американців виглядає багатообіцяючою - Тимошенко сьогодні є найбільш популярним і "ресурсним" українським політиком, спирається на підтримку Росії та Німеччини, помаранчевого і проросійського електоратом в Україні. Америці ж, яка переживає зміни в Білому домі, зараз ще не до українських інтриг. Якщо у Верховній Раді вдасться досить швидко реалізувати план імпічменту Віктора Ющенка і спровокувати позачергові президентські вибори, то Юлія Тимошенко практично гарантовано на них переможе.
Утім, поки говорити про неминучу перемогу Москви та Берліна в "битві за Україну" рано. Американська пауза скоро завершиться, а наскільки надійні російсько-німецькі "гачки", якими зачепили такого легковажного політика, як Юлія Тимошенко, покаже тільки майбутнє.
