Die Welt: Як зникає газ

Наразі природний газ із Сибіру знову тече через Україну в Німеччину. Полегшення значне, але маршрут залишається ризикованим. Востаннє Росія перекривала Україні газ рівно три роки тому – на межі 2005-2006-го. Причини були ті самі, що й тепер. Сторони не можуть погодитися щодо цін й об’єму газу, який має право відбирати Україна. Росія навіть викриває транзитну країну в крадіжці газу та перекриває вентиль.

Через це мусила страждати не тільки Німеччина, а вся Європа, де на сході в багатьох місцях батареї взагалі застигли і люди геть померзли. Можливо, це чиста випадковість, що сварка між двома країнами розпалюється завжди взимку, коли споживання газу найвище. І постає небезпека, що ця сварка між контрагентами була не остання.

Як узагалі Росія дійшла до того, щоб закинути Україні розкрадання з транзитних газопроводів? По-перше, йдеться про надзвичайно великі обсяги, і їх сталий точний розмір не так легко вираховувати. По-друге, такі розрахунки були абсолютно не потрібні, коли Україна ще належала до СРСР, та й очевидно сьогодні також немає достатньо газовимірювальних станцій, де достеменно з’ясовували б, скільки газу в Україну надходить і скільки йде далі.

Різницю мала б становити та кількість, яку Україну, відповідно до угоди, має право брати для власних потреб. Насправді ж недостача щоразу виявляється більшою, і причина, мабуть, криється в техніці транспортування газу. Від сибірських родовищах до кінцевого споживача в Європі газ долає шлях у кілька тисяч кілометрів. Тиск у трубопроводах коливається на рівні 60-100 барів, де-не-де й вище.

Газ закачують у трубопровід під 100 барами, але по дорозі тиск поступово стає меншим: транспортна енергія втрачається просто-на-просто через тертя. Зі слабшанням тиску потік газу сповільнюється і в якийсь момент міг би цілковито зупинитися.

Тому через кожні 200-300 кілометрів на трубопроводі встановлено компресорні станції. Вони знову збільшують газові тиск, коли той уже впав до близько 60 барів. Компресорні станції – то не просто помпи; то великі та витратні установки для стиснення газу, який вони часто також очищують, охолоджують і за потреби висушують. Щоб така станція працювала – потрібен технічний газ. Це той самий природний газ із трубопроводу, але його беруть на підтримку роботу станції, насамперед аби повернути газові вищий тиск та вищу швидкість.

Збільшення тиску забезпечують газові турбіни або, у старіших установках – великі дизельні двигуни, за допомогою поршневих компресорів. Потужність кожної газової турбіни – приблизно 30 мегаватів. Узятий технічний газ дає енергію 10 кіловат-годин на кубометр. Це означає, що з трубопроводу доводиться брати значну кількість технічного газу, аби пустити в рух тільки одну турбіну: на зазначені 30 мегаватів, отже, близько 3000 кубометрів на годину, або 72 000 кубометрів на день.

Крім того, ККД турбін може відчутно впасти, тобто щоб досягти такої самої потужності, одна компресорна станція потребує менше, а інша – більше технічного газу. Скільки його знадобиться загалом для підтримання української частини газопроводу, без розрахунків можна оцінювати лише дуже грубо. Росіяни приписують українцям, що на компресорних станціях – де більше, де менше – ті незаконно викачують газ поверх технічного.

Таким чином, транспортування газу через транзитну країну стає справою довіри, а коли довіра зруйнована, то зарадити можуть тільки контролери на місці. "Якби газові потоки вимірювали послідовно і скрізь, то газ не міг би зникнути", – каже Бодо Мікан із Фізико-технічного федерального відомства в Брауншвайзі. Хоча виміряти обсяг газового потоку в трубопроводі не так-то просто.

Уже в об’ємі 1 куб. м. може бути залежно від тиску й температури різна кількість газових частинок. Тому для тиску й температури визначили норму, а саме – 0⁰С та атмосферний тиск 1013,25 мілібарів. За цієї норми в одному кубометрі завжди однакова кількість газових частинок, і точнісінько ця кількість має, за визначенням, при кожному замірі займати об’єм 1 куб. м.

Коли газ тече газопроводом, вимірювати стає складніше і треба вдаватися до певних обчислювань. Щоб досягти достатньо високої достовірності й точності у вимірюванні кількості газу в трубопроводі, за участі Фізико-технічного федерального відомства була створена нова одиниця вимірювання – так званий високотисковий газокубометр, що його нині можна визначити з похибкою 0,15%. У Європі цей метод зараз обов’язковий, і невдовзі він, схоже, пошириться по всьому світу. Інші підходи до вимірювання кількості газу в трубопроводі менш точні, але самі по собі похибки не можуть бути підставою для сварки між Росією та Україною, навіть якщо вимірювання здійснюються різними способами. "Різниця в методах вимірювання не перевищує 10%, а сперечаються навколо значно більших кількостей газу", – каже Мікан.

Отже, гарантія німецького та європейського газопостачання є питанням політики, і це означає, що Україну треба оминати. Крок до цього – Балтійський трубопровід ("Північний потік"), який повинен запрацювати в 2012-му. У перші роки трубопровід матиме потужність 27 мільярдів кубометрів щорічно, а далі вона має розширитися до 55 мільярдів кубометрів. Уже 27 мільярдів зробили б Німеччину незалежною; це якраз той об’єм, що постачається для внутрішнього споживання через Україну.

Проте такі міркування не зовсім слушні, бо для значно більшої частини газу, що надходить через Україну, Німеччина є транзитною країною. Так само й 27, чи то 55, мільярдів кубометрів із Балтійського трубопроводу постачатимуться не лише для нас. Більшість газу ми передаватимемо своїм європейським сусідам.

Наша залежність від східних сперечальників, правда, зменшиться, але ж не зникне. Частковим буфером для майбутніх спірних випадків могли б стати два підземні газосховища, які Газпром хоче побудувати в Мекленбурзі – Передній Померанії. Загальний об’єм сховищ має становити 15 мільярдів кубометрів, тобто близько 15% нашого споживання газу в 2007 році. Щоправда, ці сховища передбачені для того, щоб вирівнювати різницю між попитом узимку й улітку. Та коли Росія, можливо, знову перекриє кран, вони теж можуть стати в нагоді.