GW: Україна нас втомила

Ініціатива Східного Партнерства потрібна нашим сусідам так само, як і нам – для того, щоб високо нести свій прапор у світі. Прийнято вважати, що приналежність України до Західного світу входить до польських національних інтересів. Нічого дивного. Німці підтримували розширення ЄС, щоб створити для себе буферну зону на сході. Ми також бажаємо українцям добра, але насамперед прагнемо мати заслін, що оборонятиме нас від різкого напливу з-за кордону. Поза тим, як і Бжезінський, ми переконані – що більше незалежності має Україна, то менш імперською буде Росія.

Тільки невідомо, чи справді ця гіпотеза діє. Наші відносини з Росією останнім часом погіршилися пропорційно до наших зусиль на підтримку України. Один з колишніх комісарів ЄС нещодавно згадував, як Лех Качинський на посаді міністра юстиції боровся за збереження для Польщі безвізового режиму з Росією. А тепер він затятий противник Росії. Що змінилося? Росія – тепер уже інша країна, але вирішальну роль зіграла тут наша участь у Помаранчевій революції. Якби не Польща і президент Кваснєвський, революції б не було. Росіяни про це знають.

Однак після січневого газового конфлікту відбувся перелом. У наших очах Україна перестала бути непорочною. Яцек Саріуш-Вольський, глава Комісії із закордонних справ Європарламенту, навіть стверджував, що ЄС повинен застосувати санкції проти України та Росії. Україна нас втомила своїм внутрішнім безладом.

Звісно, не можна було сподіватися, що Київ буде нам довіку вдячний за підтримку і скористається усіма нашими добрими порадами. Самі ми не кращі. Після того, як Польща підписала "лист восьми" на підтримку американської політики у питанні Іраку, Йошка Фішер – тодішній міністр закордонних справ Німеччини – нібито заскочив на прийом з нагоди дня народження канцлера Шредера і вигукнув: "Ти знаєш, що зробили тобі твої польські друзі?". Якби Україна завдяки нашим зусиллям увійшла до складу ЄС, це створило б безліч проблем. З одного боку добре, бо в ЄС краще бути неспокійним, ніж надмірно покірним, з іншого – не дуже, бо проблем нам і так вистачає.

Та поки не зникне ця проблема, ми повинні знайти спосіб подолати неприємні враження та збільшити в Україні наші реальні впливи. Там є гідні уваги політики – наприклад, віце-прем’єр-міністр у справах європейської інтеграції Григорій Немиря. Там є нові ініціативи – Фронт змін Арсенія Яценюка – колишнього спікера Верховної Ради. І врешті є криза. Якщо нам вдалося надати фінансову підтримку Латвії підчас кризи, то ми повинні допомагати і в Україні. Однак необхідно, щоб до цього додавалася інша стратегія – нам слід почати цінувати себе. Незважаючи на те, що Польща зробила для України та Грузії, політики обох цих країн не звертають увагу на нашу роль, бо підтримка, котра нічого не варта, не може цінуватися. Потрібно висувати перед нашими партнерами більше вимог.

Окрім того, ми повинні визволитися з вузьких рамок особливого піклування про Східну Європу. Це не означає менше України, а радше – більше світу, котрий не може закінчуватися для нас за Дніпром.

Уже зараз варто подумати, як добитися виходу з кризи. На початку 90-х років підприємницька діяльність пережила революцію в країні, після 2004 року – на ринках ЄС, а тепер у неї з’явився шанс на революцію на світових ринках. Apex – бразильське Агентство з розвитку експорту та інвестицій – починає масові тренінги в 5 348 компаніях у восьми регіонах Бразилії для розвитку культури експорту на мікрорівні – у малих і середніх компаніях. Ми повинні зробити те саме.

Нові напрямки повинна також відкрити польська дипломатія. МЗС планує підготувати цього року урядову стратегію польської присутності в Азії, і це чудова ідея. В усій країні створюються кафедри синології в університетах. Польща повинна як мінімум посилити свою присутність у країнах, що розвиваються. Можливо, термін БРІК на позначення Бразилії, Росії, Індії та Китаю, був придуманий у 2001 році Goldman Sachs для інвестиційних цілей, але він може окреслити нову економічну багатополярність світу. Відносини Польща-БРІК – це важливе питання на найближчі роки. Нам потрібно відкрити ще не одну Україну, освоюючи дедалі більш далекі простори.