Chicago Tribune: Українці лементують про «втрачені надії» після Помаранчевої революції

Щовечора він виходив на сцену тут, на центральній площі, з мертвотно-блідим обличчям, вкритим пухирцями від замаху на його життя шляхом отруєння. Під ним плечем до плеча стояли легіони українців й радісно скандували його прізвище, аж доки їм не роздирало горлянки.

Віктор Ющенко – це носій змін, вірили прибічники Помаранчевої революції 2004 року, шлях до ери, коли верховенство права витіснить корупцію та кумівство. На Заході політики підтримували його як бастіон проти російської агресії. Невдовзі по тому, як щоденні демонстрації під проводом Ющенка кульмінували у його сходження на пост президента, він опинився в короткому списку найімовірніших претендентів на Нобелівську премію миру.

Сьогодні на вулицях Києва – де українці тиснуться у приймальнях банків, аби забрати свої заощадження, перш ніж гроші зникнуть в економічній чорні дірі України, – Ющенко є втіленням розтрощених мрій.

“Це президентство стало всуціль згаяним часом, втраченими можливостями та розбитими надіями українців на краще життя, – сказав Дмитро Казмирчук, 28 років, київський бізнесмен. – Ніколи й ніякому лідерові українці так не довіряли, як Ющенкові. А тепер люди більше не довірятимуть нікому”.

Спливає останній рік безладного першого терміну Ющенка на посту президента. Він може податися на другий термін на виборах, які мають відбутися взимку, але з рейтингами популярності, що впали нижче 2%, його шанси на перемогу були б нікчемними.

Це за всіма показниками ганебний кінець президентства, що почалося однією з найбільш неймовірних подій у пострадянській історії.

У країні, де пов’язані з Кремлем автократи тримали населення в 46 мільйонів на короткому повідку, десятки тисяч українців повстали й змусили уряд відмінити сфальсифіковане голосування на президентських виборах.

Кремлівському кандидатові, Віктору Януковичу, довелося піти на повторний поєдинок з Ющенком, де Ющенко переміг завдяки силі народу.

Безкровне повстання 2004-го стало відоме під назвою Помаранчева революція і дало Ющенкові потужний заряд енергії в його намаганнях повернути Україну вбік інтеграції з Заходом.

Та енергія давно зникла. У низці інтерв’ю в Києві колишні члени Ющенкової команди говорять про Президента, якого фатально відволікла політична гризня з його колишньою союзницею в Помаранчевій революції й теперішнім Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко та Януковичем.

Радники Ющенка кажуть, що йому також бракувало політичної волі, аби побороти корупцію, цей рак українського суспільства, який він одягненим у помаранчеве українцям обіцяв вирвати з корінням.

Ющенко зробив країну відданою союзницею США, але політичну й економічну стабільність, яку Вашингтон хотів для України, так і не було посіяно.

Адміністрація Буша сподівалася, що Україна приєднається одного дня до Європейського Союзу та НАТО; сьогодні ці перспективи здаються надто далекими.

Олег Рибачук, колишній голова Ющенкового секретаріату та його давній друг, каже, що п’ятирічне воювання з політичними ворогами та Кремлем обернулося безжальним подзвоном по українському лідерові.

“У мене таке враження, що президент дуже самотній, – сказав Рибачук. – Це відчувається, це видно. Він більше не усміхається”.

Ющенко відхилив запит на інтерв’ю. Він каже, що його владу підірвали ігри політичних сил і зміни до Конституції, які обмежили президентські повноваження. А ще, сказав він, країна спритно відійшла від авторитаризму попередніх років.

“Повірте, останні чотири роки не були найгіршим періодом у житті України, – заявив Ющенко київському журналові раніше цього року. – Я не хочу, щоб нація жила, як у 1990, 1991, 1993 чи 2000-му – у будь-якому з тих років”.

На відміну від Тимошенко, знаної полум’яної ораторки та вправного політичного стратега, Ющенко був малоймовірним кандидатом, щоб очолити опозиційний рух.

На посаді голови Національного банку України в 1990-х він здобув визнання як умілий економіст, який приборкав нестримну інфляцію й відвів країну від межі дефолту під час фінансової кризи в Росії у 1998 році. Але його ніколи не сприймали як харизматичну фігуру.

То була парафія Тимошенко. Коли вони з’явилися на сцені в 2004-му, щоб зібрати українців на протест проти виборів, сфальсифікованих, аби привести Януковича до влади, Ющенко виглядав менторськи й закостеніло, і саме Тимошенко була заколотницею, яка підбурила людей блокувати ключові урядові будівлі.

Після інавгурації у 2005 році, коли поруч із ним стояли дружина Катерина Ющенко, уродженка Чикаго, і тодішній держсекретар Колін Пауелл, Ющенко узяв стерно країни, підбадьореної перспективою політичних та економічних реформ.

У дечому він добився успіху. Вибори з 2004 року вважаються чесними змаганнями. Мас-медіа, змушувані мовчати під час правління підтримуваного з Кремля Президента Леоніда Кучми, за Ющенка вільно мовлять і пишуть про українську політику та суспільство.

Проте інші важливі реформи, включно з боротьбою з корупцією, так і не зрушили з місця, бо Ющенко не подужав очистити керівництво держави від багатих, ненаситних до влади бізнесменів, які користали зі своїх посад заради власної вигоди.

Із кожною кризою, з якою стикався Ющенко, його популярність серед українців танула. Остання колотнеча з Кремлем за ціну на природний газ призвела до її подвоєння для України, зваливши несамовитий тягар на металургійні заводи країни. Україна на грані економічного краху: це криза, спричинена глобальним фінансовим занепадом, але поглиблена через суперечки між Ющенком і Тимошенко.

“Він ніколи не шукав шляхів, як по-справжньому вплинути на економіку чи проштовхнути антикорупційну програму, – сказав Ростислав Павленко, колишній аналітик в адміністрації Ющенка. – Натомість він приділяв більше уваги промовам і звинуваченням”.

Водночас Ющенкові доводилося давати раду болеві та потворності, які пов’язують із замахом на життя через отруєння у 2004 році, злочином, що його українські органи ще мають розслідувати.

Лікарі встановили, що використаною токсичною речовиною був діоксин, і шкода, якої зазнав Ющенко, була не лише фізичною.

“Ющенко був красенем, подобався жінкам, мав спокійну й веселу вдачу, – розповів Рибачук. – Коли його отруїли, він зізнався мені, що кожен раз, як він дивився у дзеркало, відображення його лякало. Йому здавалося, ніби вкрали його ідентичність”.

Наближені до команди Ющенка кажуть, що він не заперечує можливості участі у президентських виборах. “Якщо він піде на вибори, – сказав Павленко, – то потрібно буде донести його месидж, що весь час він був правий і що його не зрозуміли”.

Зараз цей месидж був би для більшості українців як нав‘язлива реклама.

“У період фінансової кризи я не бачу жодних дій Президента, ні одного проекту чи закону на підтримку людей, які втратили майже все, – сказала Ірина Світовська, 44 роки, власниця салону краси у Києві. – Він втратив довіру людей”.

Оригінал статтi