The Moscow Times:Україна випередила інших у кризовому менеджменті
Слідом за банкрутством банку Lehman Brothers виявилися замороженими міжнародні фінансові ринки всього світу. Україна потерпіла від глибинної проблеми – своєї високої залежності від експорту сталі, ціни та попит на яку впали восени 2008 року. У першій половині 2008-го сталь давала не менш ніж 42% експортної виручки України. Цього року весь український експорт імовірно скоротиться на 50%, але імпорт – на ще більше, тож дефіцит поточного рахунку стане незначним.
Центральний банк України припустився однієї серйозної помилки у своїй політиці. Він наполягав на твердій прив’язці гривні до американського долара. Зважаючи на явну безпеку та очевидну прибутковість, іноземні банки переводили короткострокові спекулятивні фонди в Україну, що розширювало пропозицію грошей на внутрішньому ринку, оскільки обмінний курс був фіксованим, і розганяло інфляцію. Схоже відбулося в Росії, тільки тут ситуація була гіршою.
У 2007 році грошова маса в Україні зросла на 51%, й у травні 2008-го інфляція досягла піку в 31%. Приплив спекулятивних валютних коштів збільшив дефіцит поточного рахунку в 2008 році до 7% від ВВП. Це створювало ризики, хоча дефіцит бюджету в Україні був мінімальним, а зовнішній державний борг у 2007 році не перевищував 12% ВВП.
Іноземних інвесторів в Україні зрештою відлякали відкриті політичні усобиці. Міжнародні інвестори – це дивна антидемократична сила, яку непокоять відкриті суперечки між політиками. Вони надають перевагу суворим авторитарним режимам, як-от Китай, Азербайджан і Казахстан.
На 1 жовтня 2008 року українська економіка раптово зупинилася. Обсяги виробництва сталі, видобутку в шахтах і будівництва вмить просіли наполовину. І рекордний урожай не міг порятувати економіку. За перший квартал 2009-го промислове виробництво скоротилося на приголомшливих 30% порівняно з аналогічним періодом минулого року, а ВВП, ймовірно, – на 20%. На додачу фондовий ринок впав на 90% від свого минулорічного піку.
На щастя, український уряд визнав кризу вже на початку жовтня й звернувся по допомогу до Міжнародного валютного фонду. Через чотири тижні Україна мала з МВФ угоду: великий і вагомий дворічний договір про 16,4 мільярда доларів кредиту.
Програма МВФ була стандартною у своїх трьох ключових вимогах: майже збалансований бюджет, гнучкий обмінний курс і реструктуризація банків. Україна здалася. Трохи повагавшись, центробанк країни відпустив національну валюту у вільне плавання. Хоч і знецінившись приблизно навпіл, відтоді вона стабілізувалася й дала Україні нову конкурентну перевагу щодо витрат виробництва.
Разом з міжнародними фінансовими інституціями Нацбанк ревізував усі банки України і визначив суму їхніх безнадійних боргів. Порівняно з Заходом, частка поганих боргів в Україні невелика.
17 західних банків виділили на рекапіталізацію своїх українських “дочок” на цей рік 2 мільярди доларів. До того ж оцінюється, що потреби країни у рефінансуванні цього року буде задоволено на дві треті. Більшість – завдяки європейським банкам. Поки що ні один іноземний банк не вивів бізнес з України. Надто привабливі тут перспективи. Так само й три великі російські банки – “ВЭБ”, “ВТБ” і “Сбербанк”, незважаючи на кризу, збільшили свою активність в Україні.
Українська влада взяла під контроль 7 приватних банків, що ними володіли місцеві власники, та залучила 2,6 мільярда доларів на їхню рекапіталізацію від Світового Банку, Європейського банку реконструкції та розвитку і Європейського інвестиційного банку. Усі вони усвідомлюють скрутне фінансове становище України. МВФ оцінює загальну потребу в рекапіталізації не більш ніж на 5 мільярдів доларів.
Однак український уряд мав труднощі з отриманням другого траншу з кредиту МВФ, бо ВВП скоротився значно більше, ніж очікувалося, а відтак зменшились і надходження до держбюджету. За оцінками МВФ, бюджетний дефіцит був би неприйнятним на рівні 6% ВВП, навіть якщо не враховувати можливу рекапіталізацію банків державою на суму 4,5% ВВП.
Український парламент погодився збільшити акциз на алкогольні та тютюнові вироби й дизель; прем’єр-міністр розпорядилася про подальші заходи із наповнення бюджету, аби зменшити його дефіцит до 2% ВВП. З огляду на істотне фінансування від різноманітних міжнародних фінансових інституцій, місія МВФ вирішила, що недостача коштів була майже покрита, й рекомендувала надати збільшений другий транш.
Водночас український уряд покінчив з непрозорими угодами в торгівлі газом, підписавши 19 січня газовий договір з Росією і 23 березня угоду щодо газотранспортної системи з Європейським Союзом. Ці два кроки – можливо, одні з найбільш несподіваних реформ в Україні. На щастя, вона вступила минулого травня у Світову організацію торгівлі й забезпечила розумний доступ до ринку.
1 квітня український парламент проголосував значною більшістю за те, щоб провести наступні президентські вибори 25 жовтня, і це допоможе прояснити політичну ситуацію в країні. Однак фундаментальна політична проблема полягає у плутанині з конституційним компромісом у грудні 2004 року, який був одним із найважливіших результатів Помаранчевої революції. Тепер усі великі політичні партії вимагають переходу до чисто парламентської системи, що не давало б президентові можливості блокувати всі рішення. Вони також закликають до відкритих партійних списків, аби багаті бізнесмени не могли купувати місця в парламенті.
Україна – незважаючи на серйозні пробоїни в її економіці – не дійшла до того рівня соціального неспокою, що був в інших країнах. У телевізійних ток-шоу і уряд, і опозиція висловлюються вільно, а люди слухають їхні суперечки досхочу – чи доки не знудяться.
Завдяки раннім і рішучим антикризовим заходам іноземні резерви тримаються на достатньому рівні у 25 мільярдів доларів, або 8 місяців імпорту. Промислове виробництво порівняно з попереднім місяцем зростало і в лютому, і в березні, тобто можна припустити, що Україна вже минула дно кризи (хоча ВВП, мабуть, усе одно зменшиться цього року на 8-10%). Навіть на ринках акцій та облігацій минулого місяця була позитивна динаміка.
Україна продемонструвала зразковий кризовий менеджмент завдяки небагатьом українським високопосадовцям – особливо Прем’єр-міністру Юлії Тимошенко – і добрій роботі міжнародних фінансових інститутів.
Андерс Ослунд, економічний радник при українському уряді в 1994-1997 роках, є старшим науковим співробітником Інституту міжнародної економіки Петерсона й автором книжки “Як Україна стала ринковою економікою та демократією”.
У рубриці Огляд преси статті з зарубіжних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.
