Der Tagesspiegel: “Євросоюзові забракло мужності”
З: Найближчого четверга ЄС хоче започаткувати “Східне партнерство” з Україною та п’ятьма іншими країнами. Що Ви очікуєте від цього партнерства, яке все ж не має бути підготовчим етапом до членства?
В: Це непогана ініціатива. Дуже добре, що ЄС розробляє власну стратегію контактів зі східноєвропейськими країнами. Тому Україна не відхилила цю ініціативу. Відносини між Україною та ЄС уже зараз чудові: Угода про асоціацію, яку ми підпишемо вкінці року, для нас дуже важлива, бо це попередній етап інтеграції в ЄС. "Східне партнерство" не є цілковитою альтернативою. Це дві різні речі.
З: Багато європейських країн наразі налаштовані проти подальшого розширення ЄС. Тож чи не є це партнерство лише жестом убік країн-учасниць програми?
В: Ми не повинні тут змішувати. З людьми, що всім серцем належать до Європи й дивляться в її бік сповнені надії, треба поводитися відповідально. На жаль, Європа ще не навчилася говорити на головні теми одним голосом. Якщо ми хочемо досягти успіху в світовій політиці, то нам слід навчитися, як зміцнити свою позицію. Шкода, що країни старої Європи є найбільшими євроскептиками. Це, на мою думку, велика помилка. Бо Європа не переможе у глобальній конкуренції тільки наполовину об’єднаною. Загальносвітова фінансова криза ставить перед нами нові виклики. Тож Європа мусить навчитися мислити ширшими категоріями. У цій частині світу немає зайвих партнерів, потрібен кожен. Ми всі європейці. Повірте мені: інтеграція України в ЄС так само вигідна Європейському Союзові, як і Україні.
З: Що конкретно Ви маєте на увазі?
В: Ми повинні відповісти на виклики в енергетичній сфері, і для цього нам потрібен єдиний газовий ринок. Якщо ми не диверсифікуємо свої ресурси, то ситуація стане вкрай неприємною. Жодна країна не впорається з цим одна. Це гра на багатьох гравців. Наша інтеграція в ЄС сприятиме стабільності. Політики, які стверджують, що цілком можливо законсервувати Європу в нинішніх межах, дуже далекі від того, аби збагнути, що означає стабільність для Європи.
З: Європейський Союз зараз сильно стурбований внутрішньополітичною кризою в Україні, яка тільки поглибила наслідки економічної кризи.
В: Чотири роки тому в цій країні не було незалежних журналістів. Відтоді нам вдалося забезпечити свободу слова. Ще чотири чи п’ять років тому будь-які вибори в нас могли вилитись у громадянську війну. А тепер ми мали двічі дострокові парламентські вибори, й на обох перемогла опозиція. За чотири останні роки ми змогли гарантувати основні свободи й демократичні принципи. Демократія спроможна дати відповідь на будь-який виклик. І в цьому ключ. Те, що відбувається нині в уряді та парламенті, не можна розглядати як міжособистісний конфлікт. Ідеться про конфлікт між ідеологіями. Одна зі сторін хоче, щоб країна повернулася в минуле.
З: Міністр закордонних справ ФРН Штайнмаєр та його польський колега Сікорський запропонували відрядити до Києва спеціальну місію ЄС, аби підтримати країну в подоланні внутрішньополітичної та економічної кризи. Ви вітаєте цю пропозицію допомоги?
В: Цей діалог був би для нас корисним, він конче потрібний. Зараз важкі часи, і є намагання змінити курс України. Це серйозна загроза. Через те присутність європейців дуже важлива. Ми повинні навчитися вирішувати всі свої проблеми демократичним шляхом. А як ми це робимо – то наша внутрішня справа. Проте всі разом ми мусимо подбати про демократичні рамки. Це найважливіше завдання. Я хвилююся за українську демократію. Нам потрібні зміни до Конституції, оновлення виборчої системи й діяльності органів юстиції, а також антикризовий пакет. Зважаючи на це, європейська присутність матиме велике значення, бо це системні реформи за європейським зразком. Ідеться не про вказівки, що треба робити, а про супровід і зміцнення демократичного процесу.
З: Колишній російський глава уряду Ґайдар недавно заявив, що російсько-українська газова криза 2006-го була політичним конфліктом, натомість та, що сталася в січні цього року, була економічною кризою. Ви погоджуєтеся?
В: Ні. Обидві кризи були політично вмотивовані. Висновок один: у січні цього року ми всі програли. Й отримали ще більшу нестабільність. Зроблене було непродуманим і неприйнятним. Європейському Союзові забракло мужності для сильнішої відповіді на цю кризу. І річ не лише у відносинах України та Росії. На жаль, ми не змогли убезпечити статус усіх учасників: постачальників енергії, транзитних країн та споживачів. Наші відносини з Росією в газовому секторі регулюються недостатніми угодами. Вони щоразу вимагають додаткового ручного регулювання. Жодна європейська транзитна компанія не погодилася б на такий низький тариф, як ми. Європейські транзитні тарифи вчетверо-вп’ятеро вищі. І наш газовий транзит працює зараз зі збитками. Яка мета була поставлена, якщо зрештою вийшов такий результат? Дає це хоча б комусь більшу стабільність?
З: То що Ви пропонуєте?
В: Ми повинні на багато років уперед чітко визначити транзитну політику включно з обсягами поставок. При цьому Європа має отримати від України гарантії транзиту. Так само й ми потребуємо гарантій поставок. Потім нам слід вирішити, як можна модернізувати систему. У березні ми підписали з ЄС спільну декларацію про модернізацію української газотранспортної системи. Ця система транспортує 82% російського газу, призначеного для Європи. Але після підписання договору з “Газпромом” досі немає ніяких гарантій стосовно обсягу поставок. Хіба таке практикується в Європі? Чи є якісь плани, про які ми не знаємо? Це не двостороння проблема. Тут ідеться про формулювання спільних принципів у транзиті з регіонів Балтійського, Чорного та Каспійського морів до Європи. Дозвольте нам досягти стабільності та припинити з тим, щоб кожної зими сваритися за обсяги поставок, тариф на транзит і мита.
З: Як би Ви описали відносини України та Росії?
В: Я б дуже хотів бачити кращі відносини. Проте насамперед це залежить від Росії. Що більша країна, то більшу відповідальність вона повинна нести. Росія – це супердержава. І ми не часто отримуємо прямі відповіді на свої ініціативи. Ми хочемо, щоб наші відносини були дружніми, коректними й тісними. Але наша територія, наша незалежність та наш суверенітет не можуть бути козирною картою.
Розмову вели Клаудіа фон Зальцен та журналісти з інших європейських країн.
Про особу:
Мічений
Рішучий погляд, міцне рукостискання, жодної усмішки. Чоловік, який щойно ввійшов у розкішну залу в резиденції президента у Києві, мічений. Грим не може приховати глибоких рубців, що викарбувалися на його обличчі після спроби отруєння діоксином.
Але й події останніх років не минули для нього безслідно. Історію Віктора Ющенка можна було б назвати майже трагічною, якби він сам не доклався до неї так сильно. У Помаранчевій революції 2004 року його славили героєм на київському Майдані, що лише за кількасот метрів звідси.
Нині він Президент України, однак та паралізована запеклою боротьбою за владу між ним та главою уряду Юлією Тимошенко. Під час інтерв’ю Ющенко знову й знову виходить за межі своєї ролі як президента та висуває тяжкі звинувачення проти своїх політичних противників, що, на його думку, ставлять під загрозу навіть демократію в країні. Він говорить про “приховану форму захоплення влади”, і Тимошенко, мовляв, ініціювала зміни до Конституції суто для того, аби бути “вічним прем’єр-міністром”.
Водночас Ющенкові важливо наголосити, що то не конфлікт між особами. З його погляду йдеться про дещо більше, про боротьбу ідеологій. І вкінці-кінців, очевидно, про його власне місце в історії. На наступні президентські вибори (у жовтні або січні, бо навіть сам термін є предметом суперечок) від піде знову, хоча в опитуваннях його рейтинги впали нижче 3%. Народ відвернувся від свого героя.
Ющенко цього дня виглядає напружено. Це змінюється аж тоді, коли розмова відходить від політики. Він розповідає історії про Миколу Гоголя та цитує його мемуари – аби довести, що автор “Мертвих душ” не росіянин, а українець. На цю тему в двох країнах чимало дискусій.
Для розрядки Ющенко читає вечорами книжки із серії “Великі українці”. Видавництво, запевняє речниця президента, надрукує згодом томик і про нього.
Клаудіа фон Зальцен
