Огонек: Ми не опустили рук. Інтерв’ю дочки Тимошенко

- Євгенія, ви чекали на такий вирок?

- Ми переконані,що вирок був "ухвалений" давно - ще у листопаді 2010 року, колипочалися щоденні виклики мами до прокуратури і з неї була взята підписка проневиїзд. Мета очевидна - вибити її з політики. Уряд на чолі з Януковичемвитрачав мільйони доларів, аби знайти будь-яку зачіпку - було зроблено кільканевдалих спроб інкримінувати їй що-небудь. Нинішня справа сфабрикована відпочатку до кінця: свідків захисту ігнорували, виявлено безліч помилок іпорушень слідства. Одне вже те, що мама діяла у рамках закону і жодного збиткунікому не завдала, говорить про абсурдність усієї справи. І про це судпопереджали і міністр юстиції, і колишній генпрокурор, і навіть Гельсінкськийкомітет, що зафіксував політичну підоснову справи у своєму звіті. Ніхто і неприховував, що влада усуває свого головного політичного конкурента. І ми,усвідомлюючи  це, не чекали нічого хорошого.Але ми не опустили руки.

 - На відеовидно, що ви з мамою посміхаєтеся і навіть смієтеся у залі суду...

- Ми намагалисязнайти смішне в цьому абсурді, названому чомусь судом. Адже усе це - спектакль,де дійові особи - прокурори, суддя - актори, а режисер-постановник знаходитьсяпо той бік софітів і телекамер. Було щось жалюгідне і смішне у тому, як режимбоїться народу, тому і вигнав публіку із зали засідань. Як суддя, що невизначається сміливістю, обливається у своїй мантії потом, а його помічник, щобзберегти напудрене обличчя правосуддя, вмикає на повну кондиціонер. І смішно, ісумно...

- Як відреагувала на вирок мама та інші члениродини?

- Чекати на такийрезультат - це одне, почути - зовсім інше. Коли тебе засуджують до семи років ув’язненняні за що, лише тому, що ти - серйозний конкурент влади, стає ніяково. Мама -сильна людина: вона не пішла на компроміс і домовленості, не просила пропомилування... І вона готова витримати усі випробування. Бачить Господь: воназавжди старалася і діяла на користь країни і людей. І в цьому - її сила ісвобода.

- Цього разу було важче, ніж 10 років тому, коливона теж опинилася за гратами?

- Тоді вона булаще не настільки відома ні на батьківщині, ні тим більше за кордоном. І тоді минавіть більше побоювалися за її життя і свободу: було відчуття, що влада,  якби захотіла, могли залишити її за гратаминадовго і навіть була ймовірність того, що живою вона з в’язниці могла і невийти. Втім, не знаю, що страшніше - ті часи чи нинішні? Тоді суди були не так заангажованівладою. Зараз же по судді видно, як йому страшно, як він залежить від думки прокурорів,міністрів і радників президента, які тепер входять до Вищої ради юстиції, якаконтролює суддів. Загалом, і тоді, і зараз надії на справедливе рішення небуло.

- У ЗМІ не раз обговорювали, що в’язниця "накористь" Тимошенко – кількість  їїприбічників множиться у рази...

- Це з боку таквиглядає, що їй все одно. А ви спробуйте навіть день пробути у кам’яному мішкуз гратами на вікнах! Досить тяжке випробування навіть для сильних і здоровихчоловіків. Там холодно, немає гарячої води... Усі наші "політичні"утримуються в одному СІЗО, де найстрашніші умови. Згодна, що її популярністьзростає. Але мені особисто як дочці страшно: раптом, злякавшись такоїпопулярності, її знищать?

- А є реальна загроза?

- У неї нещодавноз’явилися незрозумілі симптоми: синяки, крововиливи на шкірі. Що це за хвороба,ми не знаємо. І поки не дізнаємося: лікаря до неї не пустили, аналізів незробили. А тим часом у будь-який момент може настати погіршення. Що ж, якщовласті її замкнули, то взяли на себе і відповідальність, у тому числі і за їїжиття.

- А як часто вам вдавалося бачитися з мамою післяарешту?

- Досить часто: яїї громадський захисник - у нас така форма для членів сім’ї і близьких родичів.Завдяки цьому я у будь-який час можу бувати у в’язниці або бути присутньою насудових засіданнях.

- Ви щойно повернулися зі Страсбурга, дезустрічалися з керівництвом Ради Європи і ПАРЄ. Мама знає, що ви клопоталися занеї у Європі?

- Звичайно. Усі,з ким я зустрічалася, обіцяли допомогу і підтримку, навіть знаючи, що вирокможе бути суворим. Мені обіцяли, що добиватимуться від влади права для опозиціїбрати участь у виборах.

 - А вамвзагалі часто вдавалося спілкуватися з нею по життю?

- Я вчилася вАнглії з 14 до 23 років, і весь цей час ми бачилися рідко - її робота недозволяла. До цього і після, коли я повернулася до України, часто спілкувалися.Живемо ж поруч... Колись давно, у дитинстві, мною займалися бабуся і таточастково. У нас велика родина, дружна, усі один одного підтримують. Зараз, коливона у в’язниці, уся рідня тут, у Києві: міняються, чергують, аби позмінновідвідувати її, готувати передачі. Загалом, разом ми нічого і нікого не боїмосяі все переживемо. Між нами сильний духовний зв’язок. Я її інколи відчуваю навідстані. У нас навіть часто збігається настрій. Мені не раз говорили, що мисхожі, і я згодна. Але мама дуже сильна людина. Я не така...

- А яка вона?

- Ось зараз вонавже два місяці у в’язниці, а це від неї до нас йдуть сили і енергія, абипережити усе це. У неї, мені здається, взагалі немає почуття страху. А ми –сім’я, колеги, друзі - з іншого тіста: побоюємося того, що буде тепер, післявироку, але напружуємо усі зусилля, аби вона цього не помітила. Вона, звичайно,усе це відчуває, і від цього їй лише важче, але вигляду не показує.

- Схоже, що ви у політику не збираєтеся?

- Це вже ні. Хочамені і дозволяє освіта - я політолог і економіст, але я надивилася, що це таке- політик у сім’ї. Я, звичайно, пишаюся тим, що мама робить, розумію її місію.І ми усі – сім’я - вже давно частина цієї місії. Навіщо ж ще комусь з нас йтипо цій дорозі?

- Чи немає таємного бажання, аби вона пішла зполітики і залишилася просто мамою?

- Ні, вона незможе. Без цього її душа "загине". Та і іншої людини, яка б могла допомогти,сьогодні в Україні немає. Тут я вже не як дочка кажу, а як громадянка. Хай йдедо своєї мети. Вона тоді відчуває себе щасливою, я то це знаю.

 - Давно хочузапитати: хто автор іміджу "дівчина з косою"?

- Вона сама.Народилося це раптово і, на мій погляд, дуже вдало - яскраво, запам’ятовуєтьсяі притягує. Її коса навіть увійшла у моду. Та й красиво! Хоча їй з будь-якоюзачіскою гарно.

- А як вона любить відпочивати?

- Кращийвідпочинок для неї - пробіжка, заняття спортом на природі, плавання, читаннякниг. З фільмів віддає перевагу містиці і трилерам. Ось комедії якось їй недуже до душі. Подорожей не любить - дуже часто їздила по роботі. Любитьзайматися домашньою роботою або дизайном. Я живу, наприклад, у квартирі, девона придумала дизайн усіх кімнат. Мені подобається.

- Готує?

- Звичайно. І унеї дуже смачно виходить, шкода, на це у неї рідко знаходиться час. Вона -перфекціоніст в усьому, у тому числі і на кухні. У її борщі всі овочі порізанідрібно, акуратно, неначе машинкою, а не руками.

- Є риси характеру, які вона не виносить?

- Зрада, швидшеза все, легкодухість. У найширшому сенсі цього слова. Тобто перш за все, колилюдина починає сумніватися або шукати компроміси по відношенню до її віри,цілей або принципів її партії. Вона вважає, що це робить її команду слабкою.

- Багато хто відзначає її "чоловічий характер" інеемоційність. Це так?

- Ні! У неїприголомшлива сила волі, у чомусь і справді чоловічі риси, і в чомусь вонанавіть сильніша за деяких чоловіків. Але назвати її чоловіком у спідниці я бніколи не змогла.

- Вона коли-небудь плакала?

- Так, і не раз.

- Ви говорили, що вона безстрашна. Невже жодногоразу не бачили, як вона боїться?

- Страху вонапрактично не відчуває. Тільки раз - у моєму дитинстві - був випадок: неприємнийтранспортний інцидент... Ось тоді. Вона боїться за нас, за мене особливо. А явже давно знаю симптоми того, що мій телефон "на прослуховуванні", знаю, щоговорити у цих випадках. Якщо є "хвіст", то теж у курсі, як діяти...

 - Тільки некажіть, що ви, як у детективних фільмах, вибігали через задні двері бару...

- І таке бувало.

- А до Страсбурга так само вибиралися?

- Ні, виїхалалегально і легко. На собі особисто я жодного тиску не відчуваю. Але знаю, що єтаке собі "велике око", яке постійно за мною спостерігає.

- Який тепер буде її і ваш план дій? Подаватиметена апеляцію? Чекатимете допомоги з Європи? Підніматимете прибічників? Пройшлачутка про можливі масштабні мітинги у Києві...

- Апеляціятриватиме протягом двох місяців, але на неї великої надії немає: судова системапісля нещодавніх реформ стала повністю підконтрольна команді президента... Отжеякщо ми і розраховуємо на правосуддя, то лише в особі Європейського суду з правлюдини, а також на підтримку політичних лідерів інших країн, яка наразіпосилюється. Може, вдасться домогтися прийняття поправок до закону, що врезультаті декриміналізує дії багатьох політв’язнів і вони отримають шанс вийтина свободу. Мітинги? Думаю, протести продовжаться, і не лише за свободу мами,але перш за все за права і свободи громадян.

***

У рубриці Світпро нас статті із зарубіжних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін.Редакція не несе відповідальності за наповнення даних матеріалів.