Переключиться на мобильную версию

НГ: Тактичний успіх та стратегічні питання

Якщо це не черговий фальстарт, то можна привітати Росію, Україну і європейців, які чекають на газ, з домовленостями, досягнутими Володимиром Путіним і Юлією Тимошенко. Але навіть якщо це й успіх, на що усі сподіваються, то успіх тактичний. У стратегічному.


Наприклад, як довго будуть діяти домовленості? Чи не президентські вибори в Україні або подальший розвиток економічної кризи, що призведе до зміни в розміщенні олігархічних сил і груп впливу в українській та й російській політиці? А що ми будемо робити, якщо інший транзитер – Білорусія – раптом не домовиться з Росією в переддень наступного року? Список питань можна продовжувати,
Спроби відповісти на ці й подібні питання неодноразово звучали під час нинішнього драматичного скандалу. При всіх варіаціях деталей суть відповіді, яка пропонувалася і Москвою, і Києвом, і Брюсселем, була однаковою.

Усі погодилися з тим, що реально в Європі існує єдиний енергетичний простір. Може, для більшої чіткості варто говорити – єдиний ринок. При цьому кордони цього ринку не визнають політичних кордонів ЄС або СНГ. Це дійсно широкий євроазіатський феномен. На цьому ринку об'єктивно існує трохи секторальних (газ, нафта, електроенергетика) і географічних сегментів (центральноазіатський, східноєвропейський, південноєвропейський, тощо.). При всій автономності цих сегментів вони усе більше впливають один на одного. Саме тому всіляке прагнення до якоїсь сепаратної поведінки в тому або іншому сегменті буде вести до неминучих втрат для всіх і насамперед для ініціатора такої поведінки. Якщо подібне твердження на початку 1990-х років, коли тільки визрівали ідеї енергетичної спільності євроазіатського простору, у тому числі Енергетичної хартії, це звучало як гасло, то зараз це імператив.

Цікаво, що російська й українська сторони з якимись численними застереженнями й умовчаннями починають визнавати, що транспортна інфраструктура це не тільки національне надбання - звідси й спостерігачі на ГВС, і поновлення обговорень того, що транзитна труба може мати множинну форму власності заради загального добра. У наявності прагнення якщо не до повної транспарентності відносин в енергетичній сфері, то як мінімум до якоїсь загальної межі, параметри якої будуть юридично гарантовані широким колом учасників. У цьому зв'язку цікаво було відзначити не тільки згадування російськими чиновниками й представниками «Газпрому» міжнародно-правової практики, арбітражних судів, але й, здавалося б, сугубо «далекої» Енергетичної хартії.

Остання, про що сам автор уже писав на сторінках «НГ», у своїй нинішній формі та з відповідними договорами й протоколами не відповідає реаліям сьогоднішнього дня. Разом з тим так самовпевнено відкидати ідею багатобічних і всеосяжних домовленостей, як це робилося в «гладкі роки» недальновидними білямонопольними аналітиками й лобістами, навряд чи буде дозволено. Заяви про те, що закордонні інвестиції в російську енергетику для нас не найголовніше, у нинішній ціновій ситуації викликають тільки гірку усмішку. Скоріше, навпаки, нинішня ситуація нас підштовхує до того, щоб активно ввімкнутися у формування політико-правового поля енергетики на євроазіатському просторі. Тут може пригодитися і досвід Енергохартії, де очевидно назріло її друге, «доповнене й виправлене видання», так і досвід енергодіалогу Росія-Єс.

Здається, що за підсумками нинішньої кризи енергетична глава може стати центральною в переговорах з ЄС про нову угоду. При цьому важливо зробити так, щоб з російсько-європейськими домовленостями виявилися погоджені й українсько-європейські, так само як і україно-російські. Можливо, через подібні багатотрекові переговори ми й вийдемо на погоджене розуміння Енергетичної хартії. Дійсно, енергетика змушує нас до якоїсь мінімальної єдності та згоди.




Эта же новость на Корреспондент.нет
Комментариев (0)
Реклама
Реклама
Реклама
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее здесь