Dziennik: Путін – азартний гравець

Ані Мірек Тополанек - прем’єр-міністр Чехії, що нині головує в ЄС – ані Європейська Комісія в Брюсселі, ані уряди Словаччини, Туреччини чи Сербії, які проводили переговори з Москвою на організованому Путіним газовому саміті, не змогли нічого вдіяти для розблокування російських вентилів. Минулого тижня ми могли спостерігати лише дивний дипломатичний балаган в Європі у вигляді нескоординованих та безглуздих псевдо-самітів, конференцій та одного за одним хаотичних дипломатичних візитів. А газ все одно почав перекачуватися лише після порозуміння Москви з Києвом.

Минулого тижня ми могли спостерігати лише дивний дипломатичний балаган в Європі у вигляді нескоординованих та безглуздих псевдо-самітів... А газ все одно почав перекачуватися лише після порозуміння Москви з Києвом.

Вся ця історія продемонструвала між іншим наївність європейських урядів та ЗМІ, які протягом кількох днів уперто вірили, що всупереч політичній логіці можна буде врегулювати питання поставок газу до ЄС, а Україну залишити напризволяще. Слава Богу, цього разу це було неможливо. Московська угода Путіна з Юлією Тимошенко лише трохи нижче переговорного максимуму, якого за теперішньої ситуації могла досягти Україна. Ані Президент Ющенко, ані промосковський лідер опозиції Янукович не мають рації, затято відкидаючи умови, на яких зупинилися сторони в результаті переговорів. Середня ціна 230 дол. – яка варіюється від 360 дол. на початку року до 162 дол. наприкінці – попри все трохи нижча за початкові російські вимоги, на які не погодився Київ. Загалом, ця ціна вища за ту, що Газпром пропонує привілейованим клієнтам – наприклад, Німеччині. Але Україна сьогодні сприймається Кремлем як ворог, тому або знайде можливість платити за свою незалежність, або буде приречена втратити її. Натомість порятунок від перспективи втрати контролю над власною газовою мережею на користь якогось міжнародного консорціуму за участі Газпрому - це великий успіх Києва.

Україна сьогодні сприймається Кремлем як ворог, тому або знайде можливість платити за свою незалежність, або буде приречена втратити її.

І він став можливим завдяки суттєвій допомозі Ангели Меркель – єдиного європейського лідера, який в апогеї кризи відмовив у відповідь на нахабні вимоги Путіна, що терміново прибув із візитом у Берлін. Німці, яких у нас небезпідставно також підозрювали у змові з Москвою, цього разу зробили хід картою європейської солідарності. Путін у Берліні не приховував свого незадоволення, а по дорозі додому у нього навіть з’явилося реальне бажання домовитися з Києвом. Не варто робити з цього поспішних висновків, але у Варшаві цей факт повинні взяти до уваги. Зокрема, і в скептично налаштованому до німецької політики уряді.

Німці, яких у нас небезпідставно також підозрювали у змові з Москвою, цього разу зробили хід картою європейської солідарності.

Найсерйознішою поступкою Юлії Тимошенко є допуск Газпрому до українського ринку збуту газу. Україна таким чином погодилася на ті самі умови, що й колись численні країни ЄС – наприклад, минулого року Австрія. Росіяни отримують у свої руки інструмент для усунення з внутрішнього українського ринку Нафтогазу України – який Росія ненавидить, бо він контролюється Юлією Тимошенко, а не Газпромом – за допомогою конкурентних, а за потреби просто демпінгових цін. Однак якби український парламент спромігся прийняти закон Арсенія Яценюка, який забороняє подібну практику, то цей пункт договору реалізувати було б неможливо.

Тож Україна не перемогла в цьому конфлікті, але поки що захистила себе у скрутному становищі від економічної агресії. І це незважаючи на те, що Москва абсолютно несподівано взяла в заручники у цьому конфлікті величезну частину Південної та Центральної Європи, незважаючи на те, що в результаті були покарані найбільш лояльні до Росії країни ЄС – такі як Болгарія, Угорщина та Словаччина. Однак у довгостроковій перспективі найцікавіше – це сміливість, з якою команда Путіна готова ув’язатися в міжнародну авантюру надзвичайно великого масштабу. Навіть без особливої потреби. Могутній Радянський Союз за часів Брежнєва був у цьому плані передбачуваним партнером для Заходу. Путін продемонстрував свій характер азартного гравця, ладного заради імперіалістичної бійки кинути виклик половині світу. І це аж ніяк не пророкує спокійних часів для Східної Європи.