Корреспондент: Діти сонця. Лист з Бразилії
З висоти пташиного польоту столиця Бразилії, яка так і називається, Бразиліа, виглядає, як пасажирський літак. Це задум архітекторів міста і понти для приїжджих – в повному розумінні цього виразу. Щоправда, я з ілюмінатора цього самого літака не помітив. Втім, схожість з літаком відчуваєш вже не в небі, а на землі. Центральна площа міста, за проектом його творців, – це «кабіна пілота». Тут розташовані парламент, прокуратура і палац президента. Там і відбуваються офіційні зустрічі «на борту». У « хвіст» запхали міські служби із серії «вивезення сміття». Логічно. Куди ж іще? А в «крилах» – житлові райони.
Столиці Бразилії лише півстоліття. За цей час вона перетворилася із селища зі 140 тис. жителів на мегаполіс з населенням 2,5 млн. За великим рахунком це штучно створене місто, населення якого складають чиновники і будівельники. Я б сказав, що це анти-Ріо: бразильський темперамент у столиці є, а от карнавалу емоцій ви там не побачите.
Тому вилітаю південніше – в Сан-Паулу. Якщо Ріо-де-Жанейро – це бразильський Лас-Вегас або Лос-Анджелес, то Сан-Паулу – місцевий Нью-Йорк, фінансова столиця країни. Тут розташовані найбільша біржа Латинської Америки і штаб-квартири корпорацій зі світовим ім'ям. Тут таки живе більше половини всіх бразильських мільйонерів.
Незважаючи на сильний запах грошей на одній з центральних вулиць спостерігав ось таку картину: лежить людина, як кажуть, «обличчям у салат» – у клумбі під деревом. «Ну що тут такого? – скажете ви. – Буває, проходь далі». А там ще такий самий «відпочивальник». І ще. Смішно й боляче дивитися. Може, вся справа в кашасі – бразильській горілці на основі соку цукрової тростини? У будь-якому випадку результати на обличчі.
До речі, про обличчя. Такий карнавал кольорів шкіри і будови тіла, як у Бразилії, навряд чи десь ще побачиш. Гримучу суміш націй, рас і народностей «струшуємо» протягом 500 років і отримуємо коктейль povo brasiliero (бразильський народ). І це не просто білі, чорні, мулати, метиси, а суміш сумішей. І мулати з блакитними або зеленими очима тут не рідкість, а звичайна справа.
Загалом, веселка на кожному кроці. І не тільки в сенсі кольору, а й статі. Купивши свіжий кокос, стою, попиваю з трубочки, насолоджуюся прохолодою. Тут підходить довговолоса жінка в яскравій сукні під два метри зростом. Придивившись, я помічаю щетину, що пробивається з-під товстого шару макіяжу. Це трансвестит-проститут. Я ввічливо відмовляюся від його послуг, як і від пропозиції сфотографуватися за п'ять баксів. Він все розуміє і так само чемно усміхається у відповідь.
Усмішка і життєрадісність – візитівка бразильців. Навіть якщо ти бідний, тобі ніде жити і нічого їсти – це не привід для смутку. Похмурих людей тут я майже не зустрічав. Так само як і на Кубі. Думаю, це відбувається багато в чому завдяки сонцю, яке тут не зникає цілий рік, створюючи настрій і роблячи людей більш розкутими.
У чималому ступені повна місцева розкутість виражається в одязі. Приміром, українські спідниці міні – це бразильські максі. А їхні міні по-нашому – просто пояс. При цьому більшість бразильців – послідовні католики. Наприклад, купатися голяка або ж топлес мораль не дозволяє. Повинно бути завжди щось одягнуто, навіть якщо це щось іноді як нитка для чищення зубів. Тому бразилійки ще ті фрукти.
А тепер про фрукти вже реальні. Забудьте банани, апельсини і манго. Справжня фруктова екзотика – в Бразилії. Чого тільки вартує спробувати жаботикабу, плоди якої ростуть не на гілках, а на самому стовбурі і схожі на гігантські виноградини. Або кремове яблуко, яке також називають черимойя, за смаком схоже на суміш маракуї, папайї, ананаса і чогось ще, теж смачного. Пальчики оближеш!
А от чай у нашому розумінні бразильці не п'ють. Лише заварюють листя вічнозеленого дерева больдо. Цим самим відваром лікують похмілля. Мабуть, у тих трьох жителів Сан-Паулу, які валялися на вулиці, просто закінчилися листя больдо.
Взагалі типова картинка в Сан-Паулу – висока бетонна стіна з колючим дротом, за якою видніються скляні висотки. І не зрозумієш, чи це нетрі серед хмарочосів, чи це хмарочоси серед нетрів. При цьому вся економіка України майже така сама, як одного Сан-Паулу, та й взагалі Бразилія – беззаперечний лідер регіону. І навіть горезвісна світова фінансова криза не надто її зачепила: внутрішній ринок країни настільки величезний і самодостатній, що не схильний до зовнішніх ризиків.
Крім того, в раціоні місцевих жителів багато цукру: так ми думаємо краще і швидше, жартують бразильці. Жарти жартами, а Бразилія – найбільший виробник етанолу. Це означає, що тут їздять на цукровій тростині. Україні був би цікавий їхній досвід: можливо, з часом і ми будемо заправлятися цукровим буряком? У свою чергу, бразильцям цікаві українські ракетні технології. Спільний космічний проект Циклон хоч і барахлить, але перспективний. Мені пощастило побувати на бразильському космодромі Алкантара, розташованому серед джунглів неподалік від екватора.
Підхід «бразильські гроші – українські технології» поки ще чекає свого часу. А я чекаю наступного літа і чемпіонату світу з футболу в Бразилії: чарівники м'яча готуються до мундіалю.
***
Цей матеріал опубліковано в № 43 журналу Корреспондент від 1 листопада 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.
