Геннадій Афанасьєв: Хочеться просто стати на коліна та плакати через те, що відчуваєш свободу
Редакцію bigmir)net відвідав колишній політв’язень Геннадій Афанасьєв. Він розповів своє перебування у в’язниці РФ, що він відчув, повернувшись на Батьківщину, а також про інших українців, які незаконно позбавлені волі в Росії.
Повне відео онлайн-конференції з Геннадієм Афанасьєвим:
Витяги з відповідей Афанасьєва ми публікуємо у вигляді інтерв'ю:
Повернення в Україну
Психолог сказав, що мої почуття відключились, аби було легше все переносити
В який момент ви відчули себе вільним?
Читай также: Афанасьев сообщил подробности пыток в российской тюрьме
Це важко зрозуміти, ти не встигаєш насолодитись життям - я ніде не був за цей місяць, нічого не куштував. Це такі почуття, навіть коли приходиш на Майдан і хочеться просто стати на коліна, мовчати та плакати через те, що просто відчуваєш свободу.
Це відчуття і болі, і свободи - все разом. Це такий український коктейль почуттів, бо у нас і воля, і смуток, і біль – може, через це ми такі щирі та чуттєві.
Друзі в Росії лишилися?
Я не можу сказати, що вони саме друзі, але це знайомі, люди, які писали мені листи, дуже гарні проекти, які підтримують політичних в’язнів. У мене було дуже багато росіян саме у в’язниці, які стали мені друзями, я пишу їм листи. Вони насправі довели, що вони дійсно мають наші погляди на життя - вони опинились у в’язниці, тому що боролись за незалежність у Росії.
По поверненню на Батьківщину була розмова з Петром Порошенком? Президент особисто вам щось обіцяв?
Насправді, я звичайно був вражений, коли побачив президента - це було дуже неочікувано. Я знаю, скільки пан Порошенко зробив для мого звільнення - всі перемови йдуть на вищому рівні, він особисто розмовляв з людьми. Я знаю, що його серце болить, він дійсно хоче звільнити хлопців, які там залишились, він важко над цим працює. Я побачив дійсно стомлену людину, яка працює цілодобово.
Смотри также: Сеть бурно отреагировала на возвращение Солошенко и Афанасьева
Я не буду казати, що він зробив погано, а що добре. Але, я точно знаю, що якби не він, то за ці два роки наша держава не встояла б. Звісно, є і добровольці, і волонтери, і наше суспільство. Але, якби він не зробив би деякі ходи, які він зробив на початку, мабуть, так і не склалося б.
Щодо пропозицій, нічого до мене не надходило, я мав розмову з його прес-секретарем Святославом Цеголком та Іриною Геращенко - саме вони мені допомогли з тимчасовим житлом. Також дякую ЗМІ, які також приклали до цього руку.
Чи зіткнулися ви з проблемою посттравматичного шоку?
В мене просто купа ліків, це засоби, що допомагають адаптуватися. Тричі на день я вживаю багато пігулок. Як сказав психолог, мої почуття відключились, аби було легше все переносити. Це такий стан, коли нічого не відчуваєш. Начебто і треба радіти, але нічого не відчуваєш.
Ніякої адаптації не було, на це просто немає часу. У мене зустрічі з громадськими організаціями, журналістами, активістами - це доля тих, хто обирає шлях боротьби не на політичному рівні, а хоча б на рівні громадських організацій.
Читай также: Афанасьев заявил, что собирается подавать в суд на оккупантов
Який стан здоров'я у вас зараз?
Нещодавно мені робили операцію, тому що продовжувались запалювання. Робили загальний наркоз, вирізали великий шматок шкіри, ще нічого не загоїлось. Це у мене трапилось зараз, в Україні.
А раніше таких запалень було близько десяти - там я сам себе лікував без наркозу, предметами заточеними об підлогу.
Чому так швидко залишили лікарню?
Тому що я почував себе там, ніби в одиночній камері.
Плани на майбутнє
Які плани на найближче майбутнє? Можливо, підете працювати в Раду? Чим допомагає зараз держава?
Держава, по-перш за все, мене звільнила. І вимагати чогось у неї я не можу, мені якось соромно. Мене недавно оперували і це робилось безкоштовно. Громадянські організації дали мені і одяг, і їжу на перший час. Держава надавала мені житло на перший час. Держава мені допомогла - я дуже за це дякую. До мене поступало не дуже багато пропозицій. Але є цікаві посади серед громадських організацій і ми ведемо перемовини з МЗС. Найближчим часом, приблизно через тиждень, будуть вільні слухання в Канаді - всі ЗМІ привертають увагу саме до цих слухань, і ми будемо там виступати. Ми будемо доносити свою ідею. Я розповім про катування, про те, що це робили саме росіяни. Наша розмова буде стосуватись питань переселенців. Також в серпні я поїду до Праги - чехи дуже хочуть нам допомогти, але не знають, як. Вони перераховують величезні гроші в різні фонди, чехи небайдужі, вони розуміють ситуацію. Я приїду туди на обстеження, попрацюю з психологом, а потім у мене буде звернення до суспільства. Треба їм подякувати за те, що вони роблять - це необхідно.
Конвоїри скаженіють, коли чують “Крим - це Україна“
Плануєте повернутися до Криму і за яких умов? Де мешкає ваша сім'я? Якщо ви наважитеся поїхати найближчим часом в Крим, чи не буде це небезпечно?
Я не можу зараз поїхати до Криму, тому що я знаходжусь в списку терористів. Моя мати дуже багато робить, працює з громадськими спілками, з МЗС - вона допомагає іншим, готує багато проектів для політв'язнів, тому для неї також склалась небезпечна ситуація.
Ці санкційні списки діють на родичів, блокуються банківські рахунки. Наприклад, якщо моя мати передасть мені якісь гроші, то це буде фінансуванням тероризму. До моєї родини в Криму ставляться добре, її підтримують всі наші сусіди, всі разом з нею. Але у нас є і такі родичі - моя старенька тітка - яка сказала, що не хоче мати з цим бандерівцем (зі мною) ніякої справи, хай він горить у пеклі. Є і такі люди серед нас. Але, думаю, кримчани розуміють цю ситуацію. Це важко, але що робити? Головне - залишатися собою в будь-яких ситуаціях.
Через те, що я там “терорист“ - мені туди небезпечно їхати. Там така практика, що людей випадково затримують, знаходять у них дома або в машині вибухівку... Я повернусь, але я повернусь вже переможцем з українським прапором.
Смотри также: Возвращение Солошенко и Афанасьева: фоторепортаж
Яка зараз у вас прописка? Рідні паспорти змінили?
Рідні ще не переїхали з Криму. Я не зміг навіть фото змінити, тому що не мав часу навіть сфотографуватись - може, сьогодні зроблю. В закордонному паспорті у мене немає ніякої прописки зовсім. Я був дуже багато у в“язниці, тому мені трохи складно вирішувати побутові проблеми, мені допомагають близькі.
Перебування у в’язниці
Коли знаходишся в одиночній камері, не хочеш нічого. В такі моменти я співав гімн і пісні українською
Розкажіть, як ви опинилися в Росії, адже багато людей знають лише пост-фактум. І що було найважчим для вас?
В РФ я опинився, коли мене в загальному літаку з іншими людьми швидко перевезли до Москви.
Звісно, самим тяжкими були катування, суд - не мій, а над Олегом. Дуже лячно було, коли їхав до виправної колонії. Були важкі моменти, коли знаходишся в одиночній камері і не хочеш нічого, ніяких листів, просто хочеться бути у в'язниці і ні про що не знати. Коли це траплялось, я починав співати гімн українською, пісню “Рідна мати моя“ - голосно, просто кричав. Тому що ми “терористи“, дуже небезпечні злочинці для них, тому нас під конвоєм у швидкому режимі перевозили на літаках. Я не розумію, навіщо і заради чого викидати такі гроші, але...
Читай также: Віра Савченко: Голодування – єдиний вид захисту, і він працює
З ким ви мали змогу зустрічатися, перебуваючи в РФ?
Окрім адвокатів, одного разу я мав серйозну зустріч з консулом, під час якої він мене сфотографував, ми заповнили анкету для отримання закордонного паспорту. Створення нового паспорту ще раз підтвердило, що я - громадянин України. Так як у мене 8 листопада було 25-річчя, то мій внутрішній паспорт не дійсний. Мені треба було змінити фото у ньому, але мені не дозволили це зробити.
Коли консул поїхав, на мене трохи чинився тиск, - якби я не поставив підпис, що до мене приїздив не консул України, а звичайна людина, то була б досить серйозна загроза життю. Тому я поспілкувався зі своїм адвокатом, він сказав, що від цього підпису нічого не зміниться, тому що в консульському реєстрі була зазначена зустріч і були заповнені папери. Я поставив підпис і після цього до мене вже не допускали ніяких консулів, мотивуючи це тим, що я громадянин України.
Як відомо, мене звільнили і у мене посвідчення саме громадянина Росії, але паспорти мені видали українські. Тому консульська служба дуже допомагає і не тільки мені - дякую їм.
Чи були у вас думки, що вас покинули?
У мене навіть не було згадки, що зі мною має хтось бути. Людину захопили, посадили за грати, катували. Знаючи наше життя, я думав, кому я потрібен. Якби не Олег – можливо, про нас ніхто б і не знав.
Читай также: “В России президент дурак?“: самые яркие цитаты Надежды Савченко
Чи правда, що вас катували у в’язниці?
Про катування - звісно, це правда.
Я не буду повторювати це ще раз, мене це вже дуже втомило - постійно згадувати по це на кожному ефіри. Умови залежать від в'язниці. У слідчому ізоляторі в Москві найкращі умови по годуванню, але там все дуже суворо, все під камерами, один-одного ніхто ніколи не бачив. Це дуже сильний психологічний тиск. Краще б гірше годували, але було б трохи більше свободи.
А в інших містах годували погано. У виправних колоніях є такі ферми, де розводять крільчатину, корів, свиней і цим годують - колонія цим займається і цим годують. Але цей свинарник згорів, залишилась їжа, якою годували свиней, її не могли викидати і годували нею нас. Вона була якась гнила. У кашу, яку нам приносили, втикаєш ложку, і за 3-4 хвилини вона застигає, як цегла, ти вже нічого не можеш зробити. Сирий хліб. Зі шлунком великі проблеми, коли це їсиш.
Приблизно декілька місяців ми просили, аби нам передавали “Мівіну“, тому що цю їжу неможливо було їсти, вона смерділа. Одного разу на вісім чоловік була одна картопля в супі. Все це в умовах антисанітарії, наприклад, у Воронежі було дуже багато тарганів. Інколи видавали більш-менш чисті матраци та простирадла.
Арештанти слідкують за своїм добробутом, треба, щоб у чоловіка все було чистим. Але слідчі ізолятори переповнені, одні встають з ліжка - інші лягають, і немає часу щось прати. Все чорне, липке, в поту. Це в Ростові - 45 градусів, звісно, там немає ніяких кондиціонерів і цілодобово на брудних простирадлах та ковдрах.
Я на підлозі спав три місяці. У нас був підйом о 4.30 ранку, а відбій о 20.30, треба було бути на ногах увесь час, то я просто газети собі настелив на підлозі і спав на них.
Як до вас ставилися конвоїри? Чи була певна підтримка зі сторони персоналу СІЗО?
Зі сторони персоналу була підтримка лише іноді. Там дуже багато українців, які пережили репресії у 37 році, і їх родини там вже працювали. Наприклад, до мене завжди підходила жіночка, розмовляла зі мною на українській мові, це було приємно. Одного разу сказала моєму співкамернику (дуже добра людина, росіянин, який за мене боровся) про мене, що я національний герой, коли він цікавився, чому мені так багато листів приходить. Це дуже-дуже приємно. Звичайно, я себе таким не вважаю, але мені було дуже приємно.
Але було і інше. Я віруючий, у мене є ранкова і вечірня молитви. А молитись вони дозволяли лише в коридорі і їдальні, де люди ходять, щось роблять. Тому я чекав часу, коли всі ляжуть спати - тоді я розкладав іконки і починав молитися. І було декілька провокації - до мене підходив замісник начальника колонії, починав світити в обличчя, примушував виконувати команди. Я не реагував - я молився. Вони відтягали мене за плечі від столика - і таке відношення було лише до мене, тому що навколо були і мусульмани, які теж молились, але до них не підходили. Тоді за мене навіть вступився грузин - цього грузина до карцеру на 15 діб відправили, а мене залишили. Це було постійно. Отак вони і ставились.
Читай также: Савченко прокомментировала обмен Афанасьева и Солошенко
А ще у мене був начальник колонії, колишній ВДВшник. На цю тему у нього просто дах їхав, надзвичайно вороже до мене ставився. Вони скаженіють, коли чують “Крим - це Україна“, бо вважають Україну частиною Росії. Це, мабуть, думка загальної більшості населення.
Що було найважчим під час ув’язнення?
Мабуть, це війна з самим собою, це найбільший іспит. Це вбивання всього поганого - з поганого потрібно створити щось добре.
Інші політв’язні
Чому в Україні так багато “піарять“ прізвища Сенцова, Савченко, проте ніхто не знає Костенка, Зайтуллаєва, Примова і тд?
Так, є такі моменти. “Піарять“ - це не дуже гарне слово. Краще сказати, що більше говорять про них. Ми намагаємось робити все можливе, аби більше розповідати про інших в’язнів. Просто так виходить, що на інтерв’ю мені не задають таких питань, а час обмежений.
Читай также: В России удерживают более 30 украинцев - правозащитники
Коли будуть на волі всі українські політв’язні?
Сподіваюсь, що найближчим часом будуть ще звільнення. Але всі не будуть звільнені, це довгострокова робота, до якої потрібно відноситись дуже серйозно.
Цікавить особисто ваша думка, чому із Надії Савченко зробили настільки важливу медійну персону? Чому саме її обрали в списки Батьківщини і обміняли на неї двох чоловіків?
Особливо для мене вона реальний герой. І не лише для мене, а й для багатьох російських арештантів Олег та Надія були прикладами. Для мене за пошану те, що я особисто зміг зустрітись з Надією. Для мене добрі будь-які шляхи для звільнення наших громадян.
Дивіться також – Геннадій Афанасьєв в гостях у bigmir)net:
